The last leap year, despite normal superstitions, marked a year of world glory for Ukrainian athletes. Yana Klochkova, four-time Olympic swimming champion, was named the world’s best swimmer; Vitaly Klychko won the most prestigious WBC super heavyweight title; Andriy Shevchenko was conferred Europe’s most prestigious Golden Ball soccer award. Finally, the planet’s strongest man was named: the Ukrainian Vasyl Virastuyk when he won the 2004 Strongman Super Series.

For laymen I had better explain that strongman contests are very much like all those ancient athletic contests, except that here men are awarded points for pulling trucks [with their teeth], hoisting a heavy boulder with their hands and carrying incredible weights over set distances.

As soon as Vasyly stepped into the editorial office the room seemed cramped. He is a hefty man, 191 cm tall, weighing 145 kg but he moved with remarkable grace and on bouncy feet but with a definite touch of macho plus he was friendly and open-minded. The Ukrainian: I watched a strongman contest in Berdychiv several years ago. I must confess that it looked more like a show than an athletic competition. Somehow songs and dances in between athletic events are not usually associated with sports.

For laymen I had better explain that strongman contests are very much like all those ancient athletic contests, except that here men are awarded points for pulling trucks [with their teeth], hoisting a heavy boulder with their hands and carrying incredible weights over set distances.

As soon as Vasyly stepped into the editorial office the room seemed cramped. He is a hefty man, 191 cm tall, weighing 145 kg but he moved with remarkable grace and on bouncy feet but with a definite touch of macho plus he was friendly and open-minded. The Ukrainian: I watched a strongman contest in Berdychiv several years ago. I must confess that it looked more like a show than an athletic competition. Somehow songs and dances in between athletic events are not usually associated with sports.

Vasyl Virastiuk.: What do you mean that they don’t seem to have much to do with sport? A strongman contest has as much to do with sports as any other competition; it’s just that every event can be presented to the audience in a different manner. Also, these athletes behave in a more relaxed manner; they answer journalists’ questions mid show and comment on their own performances. Sometimes they can pull off a funny stunt just to amuse the crowd.

The Ukr.: Vasyly, you are not embarrassed by this situation? I mean you’re a serious athlete; how are you affected by such stunts, cheers, jeers and with journalists pestering you with all sorts of questions?

V.V.: I’m not embarrassed by any of these as I have actor blood running in my veins, so I enjoy vying in such contests. I think that many people are tired of all those “dry” sports. More often than not people are thrilled to watch big-time competitions like the Olympic Games and world championships but many of the rest, are followed by a fairly narrow circle of fans or those closely associated with the athletes. Every strongman tournament attracts thousands of people. Plus these tournaments are often held in exotic locations which makes the televised show more attractive.

People sometimes ask themselves whether we actually do handle such heavy objects or if the whole thing is just make-believe. I can assure you that it’s all true and it, means that our sport is rather risky in terms of bodily injury. In the Arnold Strongman’s Farmer’s Walk classic event I had to carry a drinking well, a rectangle made of bars. I ran too fast, lost grip on the well and all of its 400 kilos fell on my right foot. Fortunately, it was the last exercise and placed me sixth - although I’d counted on being among the top three.

The Ukr.: The Arnold Classic competition must have something to do with the current Californian governor.

V.V.: Yes, it does. The contest was originally conceived and organised by Arnold Schwarzenegger in collaboration with the noted US businessman, Terry Todd, in Columbus, Ohio. Every contest is extremely prestigious and getting admission to compete is not easy. The tournament is held at the start of the year, so your year end results depend a lot on how well you perform in Ohio.

The Ukr.: Vasyly, from what I know every tournament has special tasks to complete. How does a strongman get prepared when he does not know what he’ll be faced with during the tournament?

V.V.: Yes. Shot-putters have strict rules of competition. The “shot” is an exact size and weight with each contestant allowed six tries. Of course, the one who casts the putt the furthest is the winner. In our case the rules are different. However, there are rules and we have to follow them. Before the tournament every competitor is supplied with a list of the trials for that event. However, you must understand that everyone is designed to test the contestant’s physical strength and perseverance. Many of them are similar although their particular titles may be a bit imaginative such as Farmer’s Walk instead of the Lumberjack Walk and so on. There are some classical events which are included in practically every contest such as Atlas Stone where you have to lift a boulder weighing between 100 and 160 kilos and hoist it onto a platform. Or the Truck Pull, where you really need all your physical strength. In a recent All World competition, the Ukrainian team were faced with a new challenge, to throw weights (with special handgrips), weighing between 30 and 60 kilos, over a 4-metre obstacle. None of us had trained for this kind of exercise back home, yet we did it and won, as we did the whole championship.

The Ukr.: Is it true that Strongman contests involve athletes that compete in other sports, or must an athlete specialise in precisely this athletic sphere to become eligible?

V.V.: As a rule, generally you just have to prove your ability to compete. (In case you’re interested, the very first contest in the States involved four football players and some weightlifters.) However, we don’t have juvenile contests. Can you imagine parents allowing their children to hoist and lug around heavy objects? I know that such contests are happening elsewhere, but it’s the exception rather than the rule.

I first joined strongman contests as a track-and-field athlete. I was awarded the “Master of Sport, Internal Class” status and then found myself financially deadlocked. It’s common knowledge that very few [Ukrainian] sportsmen are adequately paid for their sporting activities. The rest, thousands of them, are paid only token money compared to the dedication required. In 1999, I found myself faced with a choice; take a job I would enjoy but would not pay much or look for a better paid alternative. At the time I was a member of the Ukrainian national team and had qualified for the Olympics. In the end I moved from Ivano-Frankivsk, my home town, to Lviv and got a job as a driver-security-guard with the Halnaftohaz Concern.

The Ukr.: That meant taking a very sharp turn on your life’s road, didn’t it, Vasyly?

V.V.: Life made me do it. Later I spent long hours in the office, using one of the computers browsing the Internet, collecting strongman data. This kind of sport had interested me even as a kid. In the early 1990s, when hefty guys started showing their athletic figures on our TV screens, I watched them and wondered if they could really handle such heavy weights. Actually, I could’ve had a try in a strongman contest, but shot-putters were expressly forbidden to pull off any strongman stunts. If we spot any of you doing such stupid things we’ll have your names deleted from the national team list, our coaches warned us. Well, I was in Lviv and felt free being on that concern’s payroll. Also, I could use the company gym. I kept training and eventually began to take part in strongman contests, and eventually found myself faced with the same question: Current job or sports? That time I chose sports.

The Ukr.: Vasyly, you have referred to strongman contests as being fraught with bodily damage risks. Is this sport worth risking one’s health for?

V.V.: Athletes will tell you that if you want to keep in shape you have to go in for some form of sport, even if it’s nothing more than doing morning exercises. However, any kind of big-time sport is risky. It calls for a lot of self-sacrifice, but its necessary if you want to be a true professional and reach Olympic heights. But certainly it was not for me to spend the rest of my life driving that car and acting as a bodyguard.

Needless to say I had to learn lots of things to become a world champ. My current power-lifting coach is Viktor Naleykin, recipient of the prestigious title “Merited Trainer of Ukraine”. He helped me enhance my power-lifting capacity as maximizing my power potential was my weakest point, which caused me to lose points in some events.

The Ukr.: Now just a moment! Weakest point? You are on record as having pulled five streetcars in Lviv two years ago!

V.V.: Right, I also carried two weights, 171 kg each, over a distance of 19 metres, and then I pulled a bundle of 10 cars. Yes, I wanted to do something to surprise the audience; also, I wanted to learn just how much I could accomplish, physically. I wanted to do something most other fellow humans weren’t able to do; I wanted to set a Ukrainian record. You should have seen the audience. They were ecstatic, breaking down the barriers in the city suburb!

The Ukr.: The sweet smell of success, was it?

V.V.: No, all I could sense at the time was being physically exhausted. I felt the emotion two days later, although I didn’t think anything like hey, man, you did it big time! All I felt was that I’d done my job well and that I might come up with a few more tricks of the trade.

The Ukr.: Vasyly, what about your mother? Doesn’t she get emotional watching you on her TV screen, knowing that thousands of people are also watching?

V.V.: She does, saying c’mon son, quit this as it pains my heart watching you do all this. But my wife Svitlana doesn’t cry, as she is Ukraine’s Master of Gymnastics and a national keep-fit champion. She says, however, that she’ll never allow our son Adam to take up gymnastics because this sport is very tough on children.

The Ukr.: Did you find your wife Svitlana when watching gymnastic contests?

V.V.: I did, believe it or not. Our team left Kyiv for the Tauric Games [in the Crimea] and Svitlana was on the keep-fit cheerleading team. I spotted her in the bus; she and another girl were seated on one side and I kept them entertained all the way, but didn’t have the nerve to ask for Svitlana’s phone number. Her friend gave it to me. Afterwards we would date off and on in Kyiv and Lviv. But then I said that’s it, you have to move to my apartment. We moved to Kyiv in 2003 and our son was born here. Too bad I couldn’t be around, I was vying in a tournament.

The Ukr.: Vasyly, an athlete your size must find daily chores tiresome?

V.V.: I can’t complain. It’s certainly tough trying to squeeze your bulk into a train compartment, I mean settling down on the bunk. My mother sews my clothes. I don’t have any problems with my daily diet. I bet you think I eat lots of food. Wrong. I won’t tell you that all I eat is cucumbers, but I’m perfectly content with some chicken, but mostly fish and vegetables. Our furniture is custom-made. Any ordinary bed would crumble under my weight like a box of matches, so our bed is specially designed, with sturdy legs and crossbars. Also we can’t have a one-piece mattress because if I turn in my sleep my wife will be tossed out of bed as though she were practising on a trampoline.

The Ukr.: You are thirty, quite young for a strongman.

V.V.: In our sport one can count on performing more or less effectively until reaching forty years of age. Now that I am named with the Top Ten they keep inviting me to vie in all kinds of prestigious tournaments. I have to turn down some invitations though because I have a very tight schedule. But I do dream of becoming three times world champ.

Mинулий рік, хоч і високосний, став для українських спортсменів роком всесвітньої слави. Чотириразова олімпійська чемпіонка Яна Клочкова визнана кращою плавчихою планети. Чемпіоном світу в суперважкій вазі найпрестижнішої версії професійного боксу WBC став Віталій Кличко. “Золотий м’яч” кращого футболіста Європи вручено Андрію Шевченку. Найдужчою людиною планети визнаний український богатир Василь Вірастюк, який виграв чемпіонат світу з стронгмену. Для людей недосвідчених поясню - стронгмен те ж саме, що й богатирські ігри, богатирське багатоборство (так їх називають в Україні). Дужі хлопці - стронгмени - на змаганнях тягнуть автомобілі, інші тяжкі речі, кидають вгору величезні камені...

Коли Василь прийшов до нас у гості, в редакції відразу ж стало тісно. Великий чоловік - зріст -191 см, вага -145 кг - рухається на подив легко, його хода пружиниста й не позбавлена особливої грації. Він добродушний і доброзичливий: напевно, саме такими з дитинства ми уявляємо справжніх богатирів.

Коли Василь прийшов до нас у гості, в редакції відразу ж стало тісно. Великий чоловік - зріст -191 см, вага -145 кг - рухається на подив легко, його хода пружиниста й не позбавлена особливої грації. Він добродушний і доброзичливий: напевно, саме такими з дитинства ми уявляємо справжніх богатирів.

The Ukrainian: Кілька років тому мені довелося побачити богатирські ігри, що проходили в Бердичеві. Зізнаюся, здалося, що дійство можна більше віднести до шоу, ніж до спорту. Якось не в’яжуться пісні й танці, що чергуються з виступами атлетів, із самим поняттям - спортивні змагання.

Василь Вірастюк: Що значить - в’яжуться, не в’яжуться? Стронгмен - такий же вид спорту, як інші. Просто його подають глядачам інакше, щоб дивитися було цікавіше. Та й спортсмени поводяться більш розкуто, відповідають на запитання журналістів по ходу змагань, коментують свої виступи. Буває, й витнуть щось смішне, розраховуючи на реакцію глядачів.

The Ukr: Василю, а вас не бентежить ця реакція? Адже ви - серйозний спортсмен, а тут жарти, усмішки, незвичайні запитання журналістів.

В.В.: Ні, не бентежить, в мене є артистична жилка, участь у турнірах подобається. Вважаю, що багатьом глядачам дещо набрид “сухий” спорт. Інтерес викликають, як правило, дуже великі змагання: Олімпіади, чемпіонати світу. На інші змагання, скажeмо, неігрових видів, приходять або фанатично захоплені болільники, або ті, хто підтримує певного атлета. У стронгмені кожний турнір - подія, що приваблює тисячі глядачів. До того ж, для красивої телевізійної картинки турніри завжди проводять в екзотичних країнах.

Люди дивляться й міркують: чи справді в нас такі тяжкі речі, чи ми прикидаємося? Запевняю - справді, тому й вид спорту в нас дуже травматичний. На турнірі “Арнольд-класик” у вправі “Прогулянка лісоруба” довелося нести прямокутний колодязь з брусів. Я надто швидко біг, не втримав колодязь, і всі 400 кілограмів упали на праву стопу. Добре хоч, це була остання вправа. Я став тільки шостим, а розраховував увійти до трійки призерів.

The Ukr: “Арнольд-класик”, мабуть, якось пов’язаний з губернатором Каліфорнії?

В.В.: Так, Арнольд Шварценеггер і відомий американський бізнесмен Тед Тернер - організатори цього турніру, що проводиться в місті Колумбус (штат Огайо). Змагання дуже престижні, потрапити на них досить складно. Турнір проходить на початку року, і від того, як ти виступиш в Огайо, багато в чому залежить весь наступний рік.

The Ukr: Василю, наскільки мені відомо, на кожному турнірі - свої вправи. Як можна підготуватися стронгмену, коли він не знає, з чим зустрінеться на змаганнях?

В.В.: Ті, хто штовхає ядро, поставлені у тверді рамки: є круглий предмет визначеної ваги і шість спроб. Хто далі штовхнув, той і виграв. У нас правила інші, але вони існують. Ми не “вільні стрілки”: по кожному виду свої установки. Перед турніром ми одержуємо список вправ, по ньому й готуємося. Але не забувайте, в основі всіх вправ - сила та витривалість. Багато вправ однакові, тільки назви змінюються. Та ж “Прогулянка лісоруба” може називатися “Прогулянка фермера” і так далі. Є й класика, включена практично в усі турніри. “Камені Атласу”, наприклад: кругляки вагою від 110 до 160 кілограмів треба підняти на платформу. Чи “Тракпул”: тягнемо автомобілі. Правда, на недавньому командному чемпіонаті світу з багатоборства “Двобій найдужчих” (All Strength Challeng) з’явилося нове для української команди парне метання: 6 гир (зі спеціальними ручками) вагою від 30 до 60 кілограмів слід було перекинути через чотириметрову перешкоду. Ми вдома до такого не готувалися, але вправу виграли, та й чемпіонат теж.

The Ukr: У стронгмени приходять атлети з інших видів спорту чи самим доводиться готувати себе в богатирі?

В.В.: Як правило, треба досягти якихось висот в інших видах. Адже в нас немає дитячих змагань. Який же батько допустить, щоб його чадо тягало важкі предмети? Хоча й з’являються вже дитячі турніри, але це - рідкість. Знаєте, на найпершому турнірі в Америці виступали 4 гравці американського футболу, 2 штангісти, 2 пауерліфтери.

Я ж у стронгмен прийшов з легкої атлетики. Досяг рівня майстра спорту міжнародного класу у штовханні ядра. І опинився у фінансовому тупику. Ні для кого не секрет, що гідну винагороду одержують у спорті одиниці - перші номери. А інші тисячі й тисячі заробляють мізерні гроші, які не варті тієї пекельної напруги. У 99-му опинився перед вибором: добре заробляти, але відмовитись від справи, нехай улюбленої, котра не дає фінансової незалежності. Хоча входив у той момент до збірної країни, мав виконаний норматив на Олімпійські ігри. З рідного Івано-Франківська переїхав до Львова, влаштувався водієм-охоронцем у концерн “Галнафтогаз”.

The Ukr: Круто ж ви, Василю, долю змінили...

В.В.: Життя примусило. Однак вийшло так, що багато часу проводив в офісі: блукав в Інтернеті, збираючи інформацію з стронгмену. Я ще з юності цікавився цим видом. На початку 90-х, коли сильні чоловіки з’явилися на екранах наших телевізорів, дивився на них і вражався, невже вони справді усе це роблять? Я б і раніше спробував себе в стронгмені. Але нам, штовхальникам ядра, суворо забороняли йти в богатирі, казали - кого побачимо на богатирських іграх, одразу ж відрахуємо із збірної. Але у Львові я став вільним, у концерна, до того ж, був свій спортивний зал. Тренувався, потім почав виступати і довиступався до того, що знову настав час вибирати: робота чи спорт. Цього разу я віддав перевагу спорту.

The Ukr: Василю, ви казали, що стронгмен - травматичний вид спорту. Чи вартий він того, аби ризикувати здоров’ям?

В.В.: У спортсменів існує думка: хочеш бути здоровим, займайся фізкультурою. Будь-який спорт вищих досягнень небезпечний для здоров’я. Тут без самопожертви не обійтися. Але хіба не заманливо досягти висот, заявити про себе як про гідного професіонала? Ну, сидів би я водієм-охоронцем, скільки б у житті втратив!

Мені, звичайно ж, довелося багато вчитися, перш ніж стати чемпіоном світу. Зі мною працює заслужений тренер України з пауерліфтингу Віктор Налейкін. Із ним ми підняли рівень сили. Саме силовий потенціал був моєю найбільш уразливою стороною, через це я програвав деякі вправи.

The Ukr: Хвилинку, про яку вразливість іде мова? Ви ж у Львові два роки тому п’ять трамвайних вагонів тягли...

В.В.: Тоді ж два багажі по 171 кілограму проніс 19 метрів, а потім тягнув 10 зв’язаних автомобілів. Так, мені справді дуже кортіло здивувати глядачів. А ще довідатися, які мої можливості. Зробити те, що більшості людей не під силу, і встановити рекорд України. Ви б бачили, який був ажіотаж - глядачі турнікети ламали, хоча дійство проходило на околиці міста.

The Ukr: І яке воно - почуття тріумфу?

В.В.: Жодних почуттів - тільки внутрішня спустошеність. Емоції з’явилися днів через два. Але не думав: “І що я утнув!”. Просто було усвідомлення гарно виконаної роботи.

The Ukr: Василю, а ваша мама не плаче, коли бачить вас по телевізору?

В.В.: Мама плаче. Каже: кидай, мені боляче дивитися. А дружина Світлана? Ні, не плаче. Вона в мене майстер спорту з спортивної гімнастики, чемпіонка України з фітнесу. Але Світлана твердить, що нашого сина Адама нізащо в гімнастику не віддасть. Дуже жорстокий для дітей спорт.

The Ukr: Ви Світлану на змаганнях вигляділи?

В.В.: Уявіть, саме так. Ми з Києва їхали на Таврійські ігри, Світлана - з фітнес-командою, щоб виступати між вправами. В автобусі я її відразу ж запримітив, усю дорогу розважав їх з подружкою. А от телефон чомусь у Світлани попросити посоромився. Але подружка підказала номер. Зустрічалися ми уривками - вона в Києві, я - у Львові. Доки я не сказав: вистачить, перебирайся до мене. У 2003 році ми переїхали до Києва, тут народився наш син. Шкода тільки, що я у той момент був на турнірі.

The Ukr: Василю, напевно, такій великій людині нелегко в побуті?

В.В.: В.В.: Не можу поскаржитися. У поїзді, звичайно, нелегко - на полиці все бочком прилаштовуюся. Одяг мені шиє мама. З їжею теж особливих проблем немає. Вам здається, що в мене гігантські порції? Нічого подібного. На огірках, звичайно, не витримаю, їм м’ясо, переважно курятину, багато риби, овочів. Меблі ми замовляємо. Стандартні ліжка піді мною ламаються, мов сірники. Нам зробили спеціальне, з товстими ніжками, поперечками з бруса. Суцільний матрац теж не годиться: я уві сні повернуся на бік, а дружина підстрибує, як на батуті.

The Ukr: Вам 30 років. Вік для стронгмена досить юний.

В.В.: В.В.: У нашому виді спорту реально виступати до 40 років. Тепер, коли я потрапив до елітної десятки, запрошують на всі великі турніри. Від деяких навіть доводиться відмовлятися - надто насичений графік. Мрію про те, щоб стати триразовим чемпіоном світу.