One of Odesa’s constituencies is to hold by-elections to the Verkhovna Rada this May. The original deputy, Serhiy Kyvaliv, resigned after being appointed Chairman of the Central Election Committee as under the law, he could not hold both positions. So another MP is to be elected. That’s no big deal, considering that there are 450 people’s deputies in the Ukrainian Parliament, and everyone is focusing on the presidential campaign. However, this particular by-election campaign may turn out to be a major indicator of the latest trends in the Ukrainian political community, or to put it another way “who is the sun shining on”.

A New Speaker?

Should the name of Viktor Medvedchuk (current Head of the Presidential Administration) figure on the candidate list, the by-election campaign in Odesa would immediately become an event of nationwide importance, and this is no overstatement. Viktor Medvedchuk, like many others of the national political elite, is trying to take an optimal position. He is not likely to exchange his post as Head of the Presidential Administration just for a seat in the Ukrainian Parliament. Such a mediocre post is not his objective; he is sure to have much more ambitious plans. Of course, being in charge of the President’s apparatus on the eve of the presidential elections is anything but a gratifying position. Leonid Kuchma has repeatedly stated that he will not run for president for a third term. Let us assume that he spoke the truth.

If so, what are Mr. Medvedchuk’s options? To sit back and look on as the new President is elected, then to tender his resignation? I don’t think so. To run for president? Viktor Medvedchuk is a manifestly pragmatic politician, well aware that his chances of winning the campaign would be slim, to put it mildly. And so he has backed away from public politics, preferring his current grey eminence status. The Head of the Presidential Administration is still the leader of the United Social Democrats, but Leonid Kravchuk [ex-President of Ukraine] invariably acts as the SDPU (U) and the party’s parliamentary faction’s spokesman, sharing the role with the young MP Nestor Shufrych. However it is hard to believe that Viktor Medvedchuk has resolved to give up his political career; it is not in his character.

Therefore, another option seems quite plausible. The man is looking for another bridgehead, this time on the parliamentary terrain. Suppose the PA Head gets a seat in parliament and then claims a seat on the VR podium [e.g., Presidium of the Verkhovna Rada of Ukraine]. Vice Speaker Oleksandr Zinchenko was elected to the Presidium on the United Social Democrats’ roster and then he declared he was quitting the party, but the vice speaker quota remains. Knowing Mr. Medvedchuk’s energetic disposition, it is safe to assume that he will not be content with only having a seat in parliament. In last year’s Verkhovna Rada convocation, the SDPU (U) leader ranked as First Vice Speaker and made his name arranging for the ousting of Premier Viktor Yushchenko (April 2000). Before the 2002 parliamentary campaign, Yushchenko reciprocated by having a lot to do with Medvedchuk stepping down as First Vice Speaker.

In the course of his second parliamentary appearance, the current PA Head may want more than the Vice Speaker’s seat, because Viktor Medvedchuk has all the attributes necessary to claim the highest post, as evidenced by Speaker Volodymyr Lytvyn being apparently worried about his status recently. There were times when Mr. Lytvyn lost control over the situation at the Verkhovna Rada; nor was his confrontation with the majority co-ordinator Stepan Havrysh coincidental, concerning the constitutional reform timeframe. Stepan Havrysh made the Speaker face the fact that the majority had determined that the constitutional amendments would be made by the end of March. It took Volodymyr Lytvyn quite an effort to correct the situation and reassert his authority.

This crisis does, however, point to the current Ukrainian Speaker’s shaky position. He does not seem to have a firm foothold with the majority or the opposition factions. Volodymyr Lytvyn tries to keep his balance amongst the larger VR groups, yet the closer we get to the completion of the political reform, the harder it is for him to keep it. Viktor Medvedchuk, known for his skill at arranging for critical situations, is fully equipped to take advantage of the Ukrainian Speaker’s weak points. The more so that, after voting down the reform, April 8, the constitutional amendments will most likely be postponed till the autumn. In the meantime, Viktor Medvedchuk may accomplish a lot at the Verkhovna Rada. Besides, after Viktor Yanukovych’s nomination as the single candidate of the in-power majority, the Head of the presidential Administration is left with just one “alternate playingfield”, the one in parliament. Not coincidentally, President Leonid Kuchma assigned the single candidate the task of carrying out the constitutional reform before the presidential elections.

If and when the constitutional amendments are pushed through, the Speaker seat will become the proverbial ‘tasty morsel’. In terms of the VR and Cabinet hierarchy, the Speaker post appears equal to that of the Prime Minister or even the President. The Chairman of the Verkhovna Rada of Ukraine takes part in resolving strategic issues. Suffice it to say that the VR forms the Cabinet and okays principal executive appointments. Hence the high likelihood of Viktor Medvedchuk paying special attention to parliament. He must find his place in the future political system of Ukraine, and getting the Speaker’s seat is perfectly in keeping with his political ambitions. True, the man is also trying to talk the head of state into giving him the premiership, but this stratagem does not seem to stand much of a chance at present.

Majority Leader

The current Speaker, on finding himself in a situation best described as ‘worrying’, is also faced with the need to find his place in the ‘political sun’. Suppose Viktor Medvedchuk fails to get a seat at the Verkhovna Rada. One threat down, but many still to face. Where would Volodymyr Lytvyn find his ‘place’ after the constitutional reform and the presidential campaign of 2004? He could discover himself cast to the side of the political road after the alignment of forces changes in parliament. The current majority is likely to fall to pieces after the reform, as the executive influence on the majority is withering away with the presidential elections getting closer. It is a fact known by one and all.

Voting on the proportional election bill in parliament is the latest eloquent example. Passing that bill was the condition on which the Communists and Socialists would participate in the constitutional reform. Without their votes no changes can be introduced into the Fundamental Law. The debate in parliament lasted 12 exhausting hours, finally registering 255 ayes, including 56 Communist, 20 Socialist, and 179 majority votes. Sixty-two majority MPs, including Speaker Volodymyr Lytvyn, did not vote for the bill paving the way for the constitutional reform. Those were majority electees, for whom the bill meant the end of their political career. Future elections will be held relying on party rosters, meaning that the one-seat constituencies that had provided their access to the VR will be annulled. A relatively large group of people’s deputies emerged at the VR, stating they did not want to be ‘used’ in the lobby for the constitutional reform. Majority-roster-elected MPs began quitting various majority factions, among them three MPs who withdrew from the Democratic Initiatives Group of People’s Deputies, and four from the Narodovladdia [Power of the People]. And this is only the beginning.

Another noteworthy fact is that Volodymyr Lytvyn also voted against the proportional bill and this was not coincidental. The idea of setting up a new faction, under the guidance of the current Speaker, has been actively discussed of late with some justification. All that is left is to choose the right time. Precisely after the completion of the constitutional reform? And the outcome - whether or not the amendments are introduced - does not matter, really. The deadlock will end and the active political processes will commence. Volodymyr Lytvyn could well take advantage of the situation. For the time being, he seems in no hurry to form a coalition of his own, possibly harbouring more ambitious plans, such as the formation of a “third force” capable of positioning itself between Our Ukraine and the in-power groups. The point is most likely not whether Lytvyn plans to run for president, but that the third-force option should have the desired effect during the 2006 parliamentary elections. Polls indicate that 40-55 % of voters would be prepared to support a new “force” if it could offer a viable alternative to the current opposition or those rubbing shoulder to shoulder with the current president. Indeed, an interesting electoral niche. In that case Volodymyr Lytvyn would be in a position to expect a notable position in the future political system.

However, the fact remains that the Speaker is not the only one making plans. There are some ten other politicians struggling to decide what is to be done. Viktor Medvedchuk is seriously considering the possibility of a left-centrist coalition, if and when he gets a seat in parliament. This coalition will comprise United Social Democrats, Socialists, and Communists. Many an analyst say it is a science-fiction project. Possibly, but one ought to keep in mind who Mr. Medvedchuk is negotiating the constitutional reform deal with. Precisely. Petro Symonenko and Oleksandr Moroz. It is also true that science fiction can become reality, when it comes to issues addressing one’s political career.

У травні нинішнього року в одному з виборчих округів Одеси мають пройти довибори до Верховної Ради. Електоральний одеський майданчик був достроково звільнений народним депутатом Сергієм Ківаловим, котрий став головою Центральної виборчої комісії. За чинним законодавством, він позбавлений права поєднувати роботу в ЦВК і перебування в стінах ВР. Здавалося б, яке значення має рядова кампанія по виборах звичайного народного депутата (одного з 450-ти), коли Україна готується до обрання президента? Але ця подія може стати знаковою, котра відображає останню тенденцію українського політикуму - пошук свого місця в майбутній системі влади.

Новий спікер

Якщо в списках кандидатів у депутати з’явиться прізвище Віктора Медведчука (нинішній голова президентської адміністрації), то вибори в Одесі одразу ж набудуть загальнонаціонального значення. І жодного перебільшення в даному твердженні немає. Медведчук, як і багато інших представників національної політичної еліти, намагається знайти для себе оптимальну позицію. Він же не обмежиться обміном крісла шефа президентської канцелярії на депутатський мандат. Такі нерівноцінні рокіровки - не його стиль. У глави АП більш амбіціозні плани. Зрозуміло, що керувати апаратом глави держави напередодні президентських виборів - справа невдячна. Леонід Кучма не раз привселюдно заявляв про те, що не збирається йти на третій термін. Припустимо, він говорив це щиро.

Що в такому випадку лишається робити Віктору Медведчуку? Пасивно чекати приходу нового президента і неминучого звільнення? Ні. Самому балотуватися на виборах глави держави? Медведчук дуже прагматичний політик і тому прекрасно розуміє, що шансів виграти головну електоральну кампанію в нього немає. Він добровільно відійшов од публічної політики, воліючи лишатися “сірим кардиналом”. І хоча глава АП, як і раніше, є лідером об’єднаної соціал-демократичної партії, від імені партії та парламентської фракції есдеків виступають екс-президент Леонід Кравчук і молодий депутат Нестор Шуфрич. Повірити в те, що Віктор Медведчук вирішив добровільно відмовитися од політичної кар’єри, не можна. Не та він людина.

Тому досить реальний варіант, що він шукатиме новий плацдарм, але вже в парламентській сфері. Наприклад, глава адміністрації президента стає депутатом і починає претендувати на місце в президії Верховної Ради. Нагадаємо, що віце-спікер Олександр Зінченко був обраний до керівництва ВР за квотою об’єднаних соціал-демократів. Він оголосив про розрив стосунків з есдеками, однак квота СДПУ(о) на посаду віце-спікера залишилася. Знаючи енергійний характер Медведчука, можна припустити: посадою рядового депутата він не обмежиться. У парламенті минулого скликання лідер СДПУ(о) посідав крісло першого віце-спікера і “уславився” організацією відставки прем’єра Віктора Ющенка (квітень 2000 р.). Перед виборами до Верховної Ради 2002-го Ющенко відплатив Медведчуку тією же монетою, приклавши руку до організації його усунення з посади першого віце-спікера.

Під час свого другого “парламентського приходу” глава АП може не обмежиться кріслом заступника голови Верховної Ради. Медведчук здатний претендувати на посаду спікера. І про реальність таких претензій свідчить той факт, що глава ВР Володимир Литвин останнім часом явно турбується про своє політичне майбутнє. Можна було спостерігати ситуації, коли Литвин втрачав контроль над процесами, що відбуваються у Верховній Раді. Не випадково ж він встряв у конфлікт із координатором парламентської більшості Степаном Гавришем з приводу термінів проведення конституційної реформи. Гавриш просто поставив спікера перед фактом: більшість вирішила, що вносити зміни до Основного закону необхідно наприкінці березня. Володимирові Литвину ціною значних зусиль вдалося виправити ситуацію і продемонструвати, “хто в домі хазяїн”.

Однак ця криза свідчить про хисткість позицій спікера. В нього немає надійної точки опори серед фракцій більшості та опозиції. Литвин намагається балансувати між великими парламентськими угрупованнями, але чим ближче до закінчення політичної реформи, тим важче йому це робити. Медведчук, відомий своєю здатністю організовувати кризові ситуації, цілком може скористатися слабкістю голови ВР. Тим більше, що після провального голосування по реформі 8 квітня, терміни внесення змін до Основного закону, найімовірніше, перенесені на осінь. За цей час Віктор Медведчук може багато чого встигнути зробити у Верховній Раді. Крім того, після висунення Віктора Януковича єдиним кандидатом від провладних сил, у глави адміністрації президента лишається тільки один “запасний аеродром” - парламентський. Не випадково Леонід Кучма поставив перед єдиним кандидатом завдання - реалізувати конституційну реформу до президентських виборів.

Якщо зміни до Конституції будуть внесені, то крісло спікера стає сьогодні “ласим шматочком”. У парламентській республіці голова Верховної Ради майже нарівні з прем’єр-міністром і президентом бере участь у вирішенні стратегічних питань. Досить згадати, що саме ВР формує Кабінет міністрів, а також дає згоду на затвердження ключових фігур у структурах виконавчої влади. Тому цілком зрозуміла підвищена увага Віктора Медведчука до парламенту. Йому необхідно підшукати своє місце в майбутній системі влади. І посада голови ВР йому справді пасує. Правда, Медведчук паралельно намагається переконати президента призначити його прем’єр-міністром. Але поки що цей план має відносно невисокі шанси на реалізацію.

Лідер мажоритарників

Спікер, який виявився у непростому становищі, також змушений займатися пошуком свого місця під політичним сонцем. Припустимо, Вікторові Медведчуку не вдасться потрапити в парламент. Однією загрозою менше. Однак де місце Володимира Литвина після президентських виборів 2004 року і завершення конституційної реформи? Адже не виключено, що він опиниться на політичному узбіччі при зміні розташування сил у Верховній Раді. Цілком ймовірно, що після реформи парламентська більшість розпадеться (чим ближче вибори глави держави, тим менше вплив виконавчої влади на “більшовиків”). Це розуміють усі.

Один з останніх прикладів - голосування про закон щодо пропорційних виборів народних депутатів. Його прийняття є умовою участі в конституційній реформі комуністів і соціалістів. Без голосів лівих внести зміни до Основного закону не вдасться. Після виснажливого дванадцятигодинного обговорення за новий виборчий закон віддали голоси тільки 255 депутатів: 56 комуністів, 20 соціалістів і 179 “більшовиків”. 62 представники більшості, в тому числі й спікер Володимир Литвин, не голосували за закон, який відкриває шлях до конституційної реформи. Це були мажоритарники, для котрих даний закон означає кінець політичної кар’єри.

Надалі вибори проходитимуть на основі партійних списків. Отже одномандатні округи, що дали їм “путівку” до Верховної Ради, будуть ліквідовані. У парламенті з’явилася відносно велика група народних депутатів, які не задоволені, що їх використовують для лобіювання конституційної реформи. З різних фракцій більшості почався вихід парламентаріїв - мажоритарників. Зокрема, депутатську групу “Демократичні ініціативи” залишили троє депутатів, фракцію “Народовладдя” - четверо. І це тільки початок.

Тепер зверніть увагу на наступний факт: Литвин голосував проти пропорційного закону. Він це зробив не випадково. Останнім часом активно обговорюється ідея створення нової фракції “під спікера”. “Матеріал” для формування такого угруповання є, лідер - теж. Лишилося тільки вибрати момент. Найбільш придатний час - завершення конституційної реформи. Причому навіть не важливо, як саме вона закінчиться, - провалом чи прийняттям змін до Основного закону. Просто ситуація буде “розморожена” і почнуться активні політичні процеси.

Володимир Литвин цілком може скористатися з такої нагоди. Поки ж він не поспішає зі створенням власної фракції. Ймовірно, що спікер виношує більш амбіціозні плани. Наприклад, створення деякої третьої сили, здатної зайняти місце між “Нашою Україною” та провладними угрупованнями. Йдеться, швидше за все, не про те, що Литвин планує взяти участь у президентських виборах. Варіант “третьої сили” має спрацювати на парламентських виборах 2006 року. За підрахунками соціологів, від 40 до 55 відсотків виборців готові проголосувати за деяку силу, котра відрізнятиметься і від опозиції, і від нинішніх партій, близьких до президента Леоніда Кучми. Це досить цікава електоральна ніша. У такому випадку Литвин може розраховувати на гідне місце в майбутній системі влади.

Але, як ми уже відзначали, не тільки спікер будує плани на майбутнє. Є ще близько 10 політиків, котрі активно міркують над питанням, що робити далі. Згаданий нами Віктор Медведчук серйозно розглядає також можливість створення (у випадку свого приходу до ВР) деякої лівоцентристської коаліції, куди повинні увійти есдеки, соціалісти й комуністи. Багато хто каже, що це фантастичний проект. Можливо. Тільки згадайте - з ким домовлявся Медведчук з приводу конституційної реформи? Правильно, з Петром Симоненком та Олександром Морозом. Коли йдеться про політичну кар’єру, іноді навіть фантастика стає реальністю.