Сто днiв після указу
ОЛЕКСАНДР ЮРЧУКHа початку травня виповниться сто днів після появи в Україні нової влади, котру, на честь революційних подій на київському Майдані, прийнято називати “помаранчевою”. Банальна фраза “як швидко спливає час” дуже пасує до даної ювілейної події. Ще, здавалося, зовсім нещодавно аналітики ворожили на “жовтогарячій гущі”, хто займе ключові посади в уряді та силових міністерствах після інавгурації Віктора Ющенка, а вже настав час перших підсумків.

Силовий блок
Арешт голови Донецької обласної ради Бориса Колесникова, якого небезпідставно називають правою рукою найвпливовішого українського олігарха Рината Ахметова, став найбільш резонансною політичною акцією нової влади. Тому почнемо наш аналіз саме з підведення підсумків діяльності силовиків. Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, призначений на цю посаду з ініціативи лідера соціалістів Олександра Мороза, фактично оголосив війну головним економічним і політичним опонентам Віктора Ющенка - донецькому клану. Ставленик “донецьких” Віктор Янукович, як відомо, був основним суперником Ющенка під час останньої президентської кампанії. І хоча Луценко постійно підкреслює, що справа Колесникова має винятково кримінальний характер, події, пов’язані з його особою, набули загальнонаціонального масштабу. “Донецькі” усвідомили, що з новою владою не “домовишся”, і тому вийшли з “політичного підпілля”.
Віктор Янукович, який тепер претендує на роль лідера опозиційної коаліції, заявив: якщо влада не почне діалог з опозицією з приводу арешту Колесникова, то він вживатиме надзвичайних заходів. Аж до блокування транспортних артерій і організації всеукраїнського страйкового комітету. В багатьох містах України розгортають намети на знак протесту проти “політичних репресій”.
Завдяки діям нового міністра внутрішніх справ почалася консолідація опозиційних сил. “Донецькі” до останнього моменту сподівалися, що їх ніхто не чіпатиме. Саме цим пояснюється пасивна поведінка представників двох основних опозиційних сил - Партії регіонів Віктора Януковича та об’єднаних соціал-демократів Віктора Медведчука. Виникла досить дивна ситуація: “помаранчева коаліція”, котра перемогла на президентських виборах, не має в нинішньому складі парламенту контрольного пакета голосів, однак по ключових для нової влади питаннях - затвердження кандидатури прем’єра, внесення змін до проекту державного бюджету на 2005 рік, затвердження нового голови Фонду державного майна - “за” голосують понад 350 народних депутатів. Це свідчить про прагнення переможених сподобатися новій владі, одержати від неї певні гарантії недоторканості. Однак кроки нового глави МВС переконують - не діждетесь! Генеральний прокурор Святослав Піскун і Юрій Луценко діють як один силовий тандем. Вони почали “чищення” Донецького регіону та примусили опозицію вийти на барикади. Міністр внутрішніх справ не приховує, що справа Колесникова - це тільки початок серії голосних викриттів. Вже опубліковано список колишніх і нинішніх високопоставлених чиновників, політиків, яких запрошують дати свідчення у відомство Луценка. Серед них - голова Дніпропетровської обласної ради Микола Швець, один з лідерів СДПУ(о), президент футбольного клубу “Динамо-Київ” Ігор Суркіс, екс-глава Харківської обласної адміністрації Євген Кушнарьов, колишній керівник Хмельницької обладміністрації Віктор Коцемір. Юрій Луценко навіть завів собі спеціальну чорну папку, в якій зібрані найбільш резонансні справи, порушені проти колишніх представників влади. І щодня вимагає від підлеглих звіт про виконану роботу. Аналітики не виключають, що найближчим часом у цій папці з’являться справи таких відомих українських олігархів, як Віктор Пінчук - зять екс-президента Леоніда Кучми, і вже згаданий нами Ринат Ахметов.
Ще один інститут силового блоку - Служба безпеки України - на відміну від МВС прагне не виявляти особливої публічної активності й намагається дистанціюватися від політики. Олександру Турчинову, котрий очолив СБУ за пропозицією Юлії Тимошенко, доводиться вести справжню війну з новим секретарем Ради національної безпеки і оборони Петром Порошенком за збереження повноважень СБУ. Зокрема, Порошенко фактично звільнив без згоди Турчинова його першого заступника - генерала Юрія Землянського. Цей інцидент значно ускладнив стосунки між двома відомствами. Як і план секретаря СНБОУ по створенню Національного бюро розслідувань, за яким передбачено перехід значної частини повноважень відомства Турчинова.
Існує версія, що Порошенко планує обійняти посаду прем’єр-міністра після відставки Юлії Тимошенко восени цього року і тому прагне вибити з влади єдиного представника блоку Юлії Володимирівни у вищому ешелоні влади - Олександра Турчинова.
Конкуренція між СБУ і СНБОУ призвела до того, що головним силовим інструментом впливу на опозицію стали Міністерство внутрішніх справ і Генеральна прокуратура.
Уряд
Незважаючи на те, що Юлія Тимошенко опинилася в Кабінеті міністрів без своєї команди (абсолютна більшість членів уряду - представники “Нашої України” Віктора Ющенка), прем’єр зуміла довести, що вона - найефективніший менеджер в Україні. Останні соціологічні опитування, проведені різними організаціями, свідчать: рейтинг популярності Тимошенко вже перевищує показники Віктора Ющенка. Вона домоглася прийняття самого соціально спрямованого бюджету за всю історію незалежної України. Не випадково експерти називають новий фінансовий план Кабміну “передвиборним проектом”. Багато в чому вони праві, оскільки в Юлії Тимошенко немає іншого виходу: якщо вона знизить рівень зарплат і пенсій, встановлений Віктором Януковичем, то престижу нової влади буде нанесений найсильніший удар. Цього аж ніяк не можна допустити перед парламентськими виборами 2006 року, котрі опозиція розглядає як останню можливість узяти реванш за поразки під час президентської кампанії.
Одним з основних напрямків роботи нового уряду стала боротьба проти підвищення цін на енергоносії і реприватизація підприємств, переданих у приватні руки з порушенням діючого законодавства. Якщо Тимошенко дадуть можливість працювати до кінця 2005 року, то можна не сумніватися, що з поставленим завданням вона впорається. Тим більше що парламент з подачі президента затвердив на посаді голови Фонду державного майна представника СПУ Валентину Семенюк, прихильницю націоналізації. Реприватизація з наступним перепродажем об’єктів за нову ціну дозволить уряду якийсь час підтримувати високі соціальні виплати.
Що ж до стабілізації українського ринку енергоносіїв, то прем’єр може програти в боротьбі проти російської цінової експансії. Енергозалежність України від Росії - традиційна проблема всіх урядів, і ще нікому не вдавалося побороти монопольне становище Москви. Однак Тимошенко вже продемонструвала, що може ефективно протидіяти спробам монополістів підвищити ціни.
Напередодні стоденного ювілея влади доводиться констатувати, що прем’єру вдалося утримати економічну ситуацію під своїм контролем і стати одним із найпопулярніших публічних політиків України. І це -незважаючи на те, що багато членів уряду працюють проти неї, оскільки вважають її призначення найбільшою помилкою Ющенка.
Парламентська кампанія
31 березня 2006 року в Україні мають відбутися вибори до законодавчого органу влади на основі нової, партійної, виборчої системи. Це стане справжнім іспитом для нинішньої влади: якщо провладна коаліція не отримає більшості в новому складі Верховної Ради, то вона втратить можливість ефективно впливати на політичні й економічні процеси. Справа в тому, що з 1 січня 2006 року набирають сили зміни до Конституції України, які припускають встановлення в країні парламентсько-президентської форми правління. Тому нова влада намагається зробити все, щоб закріпити свій успіх, досягнутий під час президентських виборів. Віктор Ющенко добре розуміє, що в руках опозиції сьогодні, як і раніше, зосереджені могутні фінансові, економічні та медійні ресурси, які будуть використані проти влади під час парламентських виборів. І не випадково в діяльності влади домінують дві теми:
силова ізоляція основних представників опозиційного табору за допомогою Міністерства внутрішніх справ;
реприватизація підприємств, котрі є основою фінансової могутності опозиції.
Ще однією з головних проблем нової влади є формування єдиної партії чи коаліції, здатної перемогти на парламентських виборах. Завдяки зусиллям віце-прем’єра з адміністративної реформи Романа Безсмертного, на базі політичного блоку “Наша Україна” була створена партія “Народний союз “Наша Україна”. Це призвело до розколу в рядах блоку, котрий висунув Ющенка на пост президента. Від “Народного союзу” відділилися націонал-патріоти Юрія Костенка (Українська народна партія). Соціалісти Олександра Мороза прийняли рішення йти на вибори самостійно, незважаючи на те, що чотири їхні представники вже входять до складу нинішньої влади. Юлія Тимошенко, котра підтримувала на виборах Ющенка, також планує йти на вибори самостійно. У результаті виникла загроза: на тлі консолідації опозиції перед обличчям “спільного ворога” табір влади виявиться децентралізованим. Наслідки цього можуть бути для влади дуже й дуже поганими. У всякому разі, за перші сто днів створити блок влади не вдалося. Подивимося, що принесуть наступні сто днів.