Early May will mark a hundred days since the formation of the new Ukrainian government that was conceived on the crest of the Orange Revolution wave on Kyiv’s Independence Square. The cliche “Time passes quickly” is very appropriate in this case. Until quite recently analysts were reading orange tea leaves and coffee dregs, trying to predict who would be named to key government posts and other positions in the power structure after Viktor Yushchenko’s inauguration. Now is the time to sum up the preliminary results.

Power Structures

The arrest of Boris Kolesnikov, chairman of the Donetsk Regional Council, who is regarded as the right hand man of Ukraine’s most influential oligarch Rinat Akhmetov, turned out to be the new government’s most resonant decision. Therefore, we will start our analysis by summing up the Ukrainian power structures’ performance. Interior Minister Yuri Lutsenko, who received the post due to a recommendation by the Socialist leader, Oleksandr Moroz, has actually declared war on Viktor Yushchenko’s main business and political opponents during the presidential campaign: people of the Donetsk clan. Donetsk nominee Viktor Yanukovych was Mr. Yushchenko’s principal campaign rival. Although Mr. Lutsenko constantly stresses that the Kolesnikov case is a purely criminal one, events relating to the case have acquired nationwide importance. The Donetsk clan realising that they can not come to terms with the new regime came out into the open, discarding the political “niceties”. Viktor Yanukovych, posing as the leader of the opposition coalition, declared that he would resort to extreme measures unless the government agreed to a dialogue with the opposition, concerning the Kolesnikov arrest. He even threatened to block Ukraine’s key transportation routes and set up an all-Ukraine strike committee. Tent towns started in a number of Ukrainian cities to protest what is defined as political purges.

The new Interior Minister began a campaign which is consolidating the opposition forces. The Donetsk clan had hoped, until the very last moment, that they would make a deal with the new government and that they would be spared retribution on the part of the authorities. This expectation explains the up to now passive conduct of the major opposition forces, namely Viktor Yanukovych’s Party of the Regions and Viktor Medvedchuk’s United Social Democrats. In the end a weird situation developed, with the triumphant Orange coalition lacking the “controlling interest” of votes in the Verkhovna Rada, yet receiving over 350 MP votes when passing resolutions on such key issues as the premiership, amending the 2005 budget programme, and appointing the new chairman of the State Property Fund. This is proof of the losing side trying to curry favours with the new government and to receive certain personal immunity guarantees. At the same time, the current Interior Minister of Ukraine is acting in a manner, which makes it clear that there will be no deals, period. General Prosecutor Sviatoslav Piskun and Interior Minister Yuri Lutsenko are acting as a power structure tandem. Both have proceeded “to clean up” the Donetsk oblast which forced the current opposition to set up barricades. The Interior Minister makes it clear that the Kalashnikov case is just the beginning, and that a number of other resonant political-criminal cases will follow. We already have a list of the names of ranking Ukrainian bureaucrats who have agreed to give testimonies to Lutsenko’s department. Among these are Mykola Shvets, chairman of Dnipropetrovsk’s regional council and a United Social Democratic functionary; Ihor Surkis, president of Kyiv Dynamo soccer club; Yevhen Kushnariov, former head of the Kharkiv regional state administration, and Viktor Kotsemyr, former head of the Khmelnytsky regional administration.

Yuri Lutsenko is known to have generated a special black file consisting of the most resonant cases involving bureaucrats previously at the upper echelons of power. Every day he orders his subordinates to submit progress reports. Analysts agree that this black file may shortly include the names of noted Ukrainian oligarchs like Viktor Pinchuk (ex-President Leonid Kuchma’s son-in-law) and Rinat Akhmetov mentioned earlier in this feature.

SBU [Sluzhba Bezpeky Ukrayiny, the Ukrainian secret police] is a power structure, which is trying to keep a low profile, unlike the Interior Ministry. Its head, Oleksandr Turchynov who received the post courtesy of Premier Yulia Tymoshenko, has to wage an “in house” war against the Secretary of the Ukrainian Security and Defence Council, Petro Poroshenko, to retain at least some of the powers vested in this successor to the once omnipotent KGB. Among other things, Petro Poroshenko fired Turchynov’s first deputy, General Yuri Zemliansky, without the former’s knowledge and consent. This incident aggravated the NSDC-SBU relationships. As did the NSDC Secretary’s plan to institute a Ukrainian National Investigation Bureau, meant to take over quite a lot of Mr. Turchynov’s powers.

The SBU-NSDC competition has resulted in the Interior Ministry and the General Prosecutor’s Office emerging as the key tools affecting the opposition.

The Government

Even though Yulia Tymoshenko became Prime Minister without her team (the current Cabinet is absolutely dominated by Viktor Yushchenko’s Our Ukraine people), she has succeeded in asserting her status as Ukraine’s number-one political manager. The latest polls, carried out by various organisations, indicate that Mrs. Tymoshenko’s ratings are even higher than those of Viktor Yushchenko. She has managed to push through, in the Ukrainian Parliament the best socially oriented budget bill; a number of experts refer to the Ukrainian Cabinet’s financial plan as a [presidential] campaign stunt. They have a point because Yulia Tymoshenko had no alternative; had she allowed the reduction of the wages and salaries, as well as pensions proposed by Viktor Yanukovych, the new government would have suffered a very heavy blow; something that could not be permitted before the 2006 parliamentary campaign, the latter being regarded by the opposition as the last chance for revenge after losing the presidential campaign.

Combating energy price jumps and re-privatising businesses acquired by private owners contrary to the Ukrainian legislation are uppermost on the new government’s agenda. There is little doubt that Premier Tymoshenko will succeed in carrying out this task, provided she is allowed to stay in office till the end of 2005, especially after the Verkhovna Rada voted for the Socialist Valentyna Semeniuk as head of the State Property Fund, as submitted by President Viktor Yushchenko, despite her nationalisation stance. Re-privatisation, meaning property being resold at better prices, will allow the new Ukrainian government to keep the social payments at a high level for some time.

As to stabilising the Ukrainian energy market, Premier Tymoshenko may well lose this game, due to Russia’s price-boosting policy. Ukraine’s habitual dependence on Russian energy supplies has been present in all phases of its formal national independence, meaning that none of the cabinets has been able to do anything about Moscow’s monopoly status. Mrs. Tymoshenko has made it clear that she can effectively combat any monopolistic price-increasing attempts.

Shortly before marking the hundred-day-anniversary of the new Ukrainian government, one must admit that the current Ukrainian premier has succeeded in keeping the [domestic] economic situation under control; that Mrs. Tymoshenko ranks with Ukraine’s most popular political figures - even though quite a few of the cabinet members keep throwing monkey wrenches in the works simply because they sincerely believe that her premiership is one of President Yushchenko’s worst mistakes.

The Parliamentary Campaign

Ukraine will witness a parliamentary campaign in 2006, based on what is supposed to be a new party-roster basis. This will come as a serious trial for the current powers that be; if the in-power coalition fails to gain the most seats in the Verkhovna Rada, it will no longer be able to control Ukraine’s political and economic process. The thing is that the amendments to the Constitution of Ukraine, effective as of January 1, 2006, institute a parliamentary-constitutional system in this country. Hence the attempts of the new Ukrainian government to assert its achievements during the presidential campaign. President Viktor Yushchenko knows only too well that the opposition retains powerful finance, business, and media resources, and that they will certainly apply them during the parliamentary campaign. So it is not coincident that there are two items at the top of the new government’s agenda.

Hа початку травня виповниться сто днів після появи в Україні нової влади, котру, на честь революційних подій на київському Майдані, прийнято називати “помаранчевою”. Банальна фраза “як швидко спливає час” дуже пасує до даної ювілейної події. Ще, здавалося, зовсім нещодавно аналітики ворожили на “жовтогарячій гущі”, хто займе ключові посади в уряді та силових міністерствах після інавгурації Віктора Ющенка, а вже настав час перших підсумків.

Силовий блок

Арешт голови Донецької обласної ради Бориса Колесникова, якого небезпідставно називають правою рукою найвпливовішого українського олігарха Рината Ахметова, став найбільш резонансною політичною акцією нової влади. Тому почнемо наш аналіз саме з підведення підсумків діяльності силовиків. Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, призначений на цю посаду з ініціативи лідера соціалістів Олександра Мороза, фактично оголосив війну головним економічним і політичним опонентам Віктора Ющенка - донецькому клану. Ставленик “донецьких” Віктор Янукович, як відомо, був основним суперником Ющенка під час останньої президентської кампанії. І хоча Луценко постійно підкреслює, що справа Колесникова має винятково кримінальний характер, події, пов’язані з його особою, набули загальнонаціонального масштабу. “Донецькі” усвідомили, що з новою владою не “домовишся”, і тому вийшли з “політичного підпілля”.

Віктор Янукович, який тепер претендує на роль лідера опозиційної коаліції, заявив: якщо влада не почне діалог з опозицією з приводу арешту Колесникова, то він вживатиме надзвичайних заходів. Аж до блокування транспортних артерій і організації всеукраїнського страйкового комітету. В багатьох містах України розгортають намети на знак протесту проти “політичних репресій”.

Завдяки діям нового міністра внутрішніх справ почалася консолідація опозиційних сил. “Донецькі” до останнього моменту сподівалися, що їх ніхто не чіпатиме. Саме цим пояснюється пасивна поведінка представників двох основних опозиційних сил - Партії регіонів Віктора Януковича та об’єднаних соціал-демократів Віктора Медведчука. Виникла досить дивна ситуація: “помаранчева коаліція”, котра перемогла на президентських виборах, не має в нинішньому складі парламенту контрольного пакета голосів, однак по ключових для нової влади питаннях - затвердження кандидатури прем’єра, внесення змін до проекту державного бюджету на 2005 рік, затвердження нового голови Фонду державного майна - “за” голосують понад 350 народних депутатів. Це свідчить про прагнення переможених сподобатися новій владі, одержати від неї певні гарантії недоторканості. Однак кроки нового глави МВС переконують - не діждетесь! Генеральний прокурор Святослав Піскун і Юрій Луценко діють як один силовий тандем. Вони почали “чищення” Донецького регіону та примусили опозицію вийти на барикади. Міністр внутрішніх справ не приховує, що справа Колесникова - це тільки початок серії голосних викриттів. Вже опубліковано список колишніх і нинішніх високопоставлених чиновників, політиків, яких запрошують дати свідчення у відомство Луценка. Серед них - голова Дніпропетровської обласної ради Микола Швець, один з лідерів СДПУ(о), президент футбольного клубу “Динамо-Київ” Ігор Суркіс, екс-глава Харківської обласної адміністрації Євген Кушнарьов, колишній керівник Хмельницької обладміністрації Віктор Коцемір. Юрій Луценко навіть завів собі спеціальну чорну папку, в якій зібрані найбільш резонансні справи, порушені проти колишніх представників влади. І щодня вимагає від підлеглих звіт про виконану роботу. Аналітики не виключають, що найближчим часом у цій папці з’являться справи таких відомих українських олігархів, як Віктор Пінчук - зять екс-президента Леоніда Кучми, і вже згаданий нами Ринат Ахметов.

Ще один інститут силового блоку - Служба безпеки України - на відміну від МВС прагне не виявляти особливої публічної активності й намагається дистанціюватися від політики. Олександру Турчинову, котрий очолив СБУ за пропозицією Юлії Тимошенко, доводиться вести справжню війну з новим секретарем Ради національної безпеки і оборони Петром Порошенком за збереження повноважень СБУ. Зокрема, Порошенко фактично звільнив без згоди Турчинова його першого заступника - генерала Юрія Землянського. Цей інцидент значно ускладнив стосунки між двома відомствами. Як і план секретаря СНБОУ по створенню Національного бюро розслідувань, за яким передбачено перехід значної частини повноважень відомства Турчинова.

Існує версія, що Порошенко планує обійняти посаду прем’єр-міністра після відставки Юлії Тимошенко восени цього року і тому прагне вибити з влади єдиного представника блоку Юлії Володимирівни у вищому ешелоні влади - Олександра Турчинова.

Конкуренція між СБУ і СНБОУ призвела до того, що головним силовим інструментом впливу на опозицію стали Міністерство внутрішніх справ і Генеральна прокуратура.

Уряд

Незважаючи на те, що Юлія Тимошенко опинилася в Кабінеті міністрів без своєї команди (абсолютна більшість членів уряду - представники “Нашої України” Віктора Ющенка), прем’єр зуміла довести, що вона - найефективніший менеджер в Україні. Останні соціологічні опитування, проведені різними організаціями, свідчать: рейтинг популярності Тимошенко вже перевищує показники Віктора Ющенка. Вона домоглася прийняття самого соціально спрямованого бюджету за всю історію незалежної України. Не випадково експерти називають новий фінансовий план Кабміну “передвиборним проектом”. Багато в чому вони праві, оскільки в Юлії Тимошенко немає іншого виходу: якщо вона знизить рівень зарплат і пенсій, встановлений Віктором Януковичем, то престижу нової влади буде нанесений найсильніший удар. Цього аж ніяк не можна допустити перед парламентськими виборами 2006 року, котрі опозиція розглядає як останню можливість узяти реванш за поразки під час президентської кампанії.

Одним з основних напрямків роботи нового уряду стала боротьба проти підвищення цін на енергоносії і реприватизація підприємств, переданих у приватні руки з порушенням діючого законодавства. Якщо Тимошенко дадуть можливість працювати до кінця 2005 року, то можна не сумніватися, що з поставленим завданням вона впорається. Тим більше що парламент з подачі президента затвердив на посаді голови Фонду державного майна представника СПУ Валентину Семенюк, прихильницю націоналізації. Реприватизація з наступним перепродажем об’єктів за нову ціну дозволить уряду якийсь час підтримувати високі соціальні виплати.

Що ж до стабілізації українського ринку енергоносіїв, то прем’єр може програти в боротьбі проти російської цінової експансії. Енергозалежність України від Росії - традиційна проблема всіх урядів, і ще нікому не вдавалося побороти монопольне становище Москви. Однак Тимошенко вже продемонструвала, що може ефективно протидіяти спробам монополістів підвищити ціни.

Напередодні стоденного ювілея влади доводиться констатувати, що прем’єру вдалося утримати економічну ситуацію під своїм контролем і стати одним із найпопулярніших публічних політиків України. І це -незважаючи на те, що багато членів уряду працюють проти неї, оскільки вважають її призначення найбільшою помилкою Ющенка.

Парламентська кампанія

31 березня 2006 року в Україні мають відбутися вибори до законодавчого органу влади на основі нової, партійної, виборчої системи. Це стане справжнім іспитом для нинішньої влади: якщо провладна коаліція не отримає більшості в новому складі Верховної Ради, то вона втратить можливість ефективно впливати на політичні й економічні процеси. Справа в тому, що з 1 січня 2006 року набирають сили зміни до Конституції України, які припускають встановлення в країні парламентсько-президентської форми правління. Тому нова влада намагається зробити все, щоб закріпити свій успіх, досягнутий під час президентських виборів. Віктор Ющенко добре розуміє, що в руках опозиції сьогодні, як і раніше, зосереджені могутні фінансові, економічні та медійні ресурси, які будуть використані проти влади під час парламентських виборів. І не випадково в діяльності влади домінують дві теми:

силова ізоляція основних представників опозиційного табору за допомогою Міністерства внутрішніх справ;

реприватизація підприємств, котрі є основою фінансової могутності опозиції.

Ще однією з головних проблем нової влади є формування єдиної партії чи коаліції, здатної перемогти на парламентських виборах. Завдяки зусиллям віце-прем’єра з адміністративної реформи Романа Безсмертного, на базі політичного блоку “Наша Україна” була створена партія “Народний союз “Наша Україна”. Це призвело до розколу в рядах блоку, котрий висунув Ющенка на пост президента. Від “Народного союзу” відділилися націонал-патріоти Юрія Костенка (Українська народна партія). Соціалісти Олександра Мороза прийняли рішення йти на вибори самостійно, незважаючи на те, що чотири їхні представники вже входять до складу нинішньої влади. Юлія Тимошенко, котра підтримувала на виборах Ющенка, також планує йти на вибори самостійно. У результаті виникла загроза: на тлі консолідації опозиції перед обличчям “спільного ворога” табір влади виявиться децентралізованим. Наслідки цього можуть бути для влади дуже й дуже поганими. У всякому разі, за перші сто днів створити блок влади не вдалося. Подивимося, що принесуть наступні сто днів.