Officially, the presidential candidates will start being registered in Ukraine on July 4, which also happens to be US Independence Day. This is just a strange and unrelated coincidence that has never previously occurred. Registration is later this time round. Nominations were to begin in May, but the Verkhovna Rada amended the presidential election law, among other things reducing the campaign timeframe, meaning that the presidential race will be launched at a later date. This delay, however, is not likely to lessen the attendant tensions. Even now it is safe to assume that there will be more than ten candidates, but less than twenty.

The presidential candidates can be conventionally divided into three main groups. The first includes opposition politicians (e.g., Our Ukraine’s Viktor Yushchenko, Socialist leader Oleksandr Moroz, and the Communist Petro Symonenko). In their case, forming a single team would take a political miracle. Miracles seldom happen in politics, so we are confident there will be no single opposition candidate - much to the delight of Yulia Tymoshenko, who is prepared to pull out of the campaign for the sake of Viktor Yushchenko. However, knowing the lady’s wilful disposition, it seems best to discuss her stepping down when it actually happens, after all the registration deadlines. Until recently, the Yushchenko-Tymoshenko-Moroz opposition trio seemed a likely possibility; even a joint OU-Socialist faction sitting took place, but the leaders failed to agree on a coalition.

Oleksandr Moroz was willing to surrender his own political ambitions in exchange for the adoption of his version of the constitutional reform. Viktor Yushchenko proposed to amend the Constitution after the presidential election. They could not come to terms, once again gladdening Yulia Tymoshenko’s heart, as she remains Our Ukraine’s sole ally, for the time being, accordingly expecting maximum political dividends, if and when the OU leader becomes the next President of Ukraine.

As for Petro Symonenko, he has declared on more than one occasion that the Communists will not co-operate with the National Patriots, as this alliance would be “unnatural” [being in glaring contrast with the Soviet Communist ideology branding them as “Ukrainian bourgeois nationalists”, “Nazi collaborators”, “imperialistic turncoats”, “traitors to the Soviet cause”, etc.]. Siding with the Socialists would be a different matter altogether. Petro Symonenko publicly suggested that he and Oleksandr Moroz combine forces in order to save the left idea. Another campaign stunt, of course, considering that each of the said politicians is bound to regard his role in the campaign as an apt chance to promote his status in the 2006 parliamentary elections.

In other words, there will be no single opposition candidate. Yushchenko, Moroz, and Symonenko will try to climb to the presidential summit, acting on their own. Yulia Tymoshenko might also make a last-minute decision and register as a presidential candidate, although she is still acting loyal to Our Ukraine’s leader Viktor Yushchenko.

The situation with the in-power camp does not look any better. Premier Viktor Yanukovych was formally nominated as the sole candidate of the parliamentary majority, but that split up in early April, with a number of majority leaders making it known they had their own presidential ambitions.

Ex-Premier Anatoly Kinakh, leader of the Party of Industrialists and Entrepreneurs [PIE], also decided to get registered as a presidential candidate, apparently to spite Mr. Yanukovych. His political activity had registered a dramatic increase after the PIE-Labour-Ukraine factional alliance’s collapse at the Verkhovna Rada. Under the circumstances, vying in the presidential race appears Mr. Kinakh’s only chance to keep his party structure intact. A ware that he is not likely to win any tangible number of points in the race, he counts at least on surmounting the four-percent barrier, as this would allow the PIE to take a firmer foothold before the 2006 parliamentary elections.

Valery Pustovoitenko, leader of the People’s Democratic Party (Ukr. abbr., NDP) abides by largely the same reasoning, now that the NDP is on the verge of sinking into political oblivion. To save the NDP faction, Mr. Pustovoitenko resolved to side with MPs affiliated to Anatoly Kinakh’s party, causing the appearance of a most peculiar NDP-PIE alliance at the Verkhovna Rada - and this considering that both Anatoly Kinakh and Valery Pustovoitenko are going to register as presidential candidates! After figuring the election turnout, both will decide which of the parties, NDP or PIE, will run in the parliamentary race, depending on which will have collected the largest number of votes.

Another potential presidential race contestant, besides Kinakh and Pustovoitenko, is Serhiy Tyhypko, leader of Labour Ukraine and head of the National Bank of Ukraine. Mr. Tihipko appears to be having a hard time trying to make a deal with the majority’s “single candidate” Viktor Yanukovych, particularly in regard to the terms and conditions on which Labour Ukraine would be willing to back the current Prime Minister as a presidential hopeful. Serhiy Tihipko wants to keep Viktor Yanukovych constantly aware of what is actually at stake, among other things, by regularly postponing the date of his final decision. Obviously with this objective in mind, Mr. Tihipko held two rounds of the Sixth Labour Ukraine Convention (April 28 and May 28), each supposedly meant to back the single candidate Viktor Yanukovych or put forward Serhiy Tihipko. In the end, it was resolved to solve the problem in the third round, to take place towards the end of June. Considering what former parliamentary majority leaders Tihipko, Pustovoitenko, and Kinakh had to state, each will run solo in the presidential race. In other words, there will be no single in-power candidate.

This, however, does not mean that the Central Election Committee will eventually register only four in-power-camp presidential candidates (including Viktor Yanukovych). One ought to bear in mind a number of other politicians willing to vie in the race, if only to let their names register in the voters’ minds. Among these are the former President of Ukraine, Mr. Leonid Kravchuk, current Defence Minister Yevhen Marchuk, Transport Minister Heorhy Kyrpa, Green Party leader Valery Kononov, and others.

Who needs this crowd scene in the presidential campaign show? Various polls indicate only two theoretically realistic presidential hopefuls: Viktor Yushchenko and Viktor Yanukovych.

Firstly, such mass involvement of opposition and in-power candidates is explained by the political parties’ desire to improve their starting positions in view of the 2006 parliamentary elections. In this context, the 2004 presidential campaign is regarded as a good opportunity to promote the NDP, PIE, Green, and other political brands.

Secondly, for a large number of candidates is an opportunity to pretend to hold fair and democratic elections. This illusion would be difficult to accomplish with just two candidates fighting it out between themselves, but with about a dozen of them on the political battlefield, particularly with major opposition figures involved, lashing out at each other, claiming breaches of campaign rules, the situation becomes very different.

Thirdly, few can guess at the number of surprises this political campaign has in the offing. Among other things, no one can rule out the possibility of Leonid Kuchma running for a third term. Many will object to this, saying it has to do with political science fiction. Probably, but Ukraine has long since proved a polity where anything is possible, even disqualifying presidential candidates Yushchenko and Yanukovych as having committed “multiple transgressions of set campaign rules”.

Proceeding from the reasonable assumption that there will be no single “in-power” and opposition candidates, the presidential campaign scenario promises to be sophisticated. Viktor Yushchenko, for instance, believes that, given a trilateral backing (e.g., Our Ukraine, Yulia Tymoshenko’s bloc, and the Socialists), he will make it to the second round with Petro Symonenko and will become the next President of Ukraine. In the absence of a single candidate, Yushchenko will encounter Yanukovych in the second round, in which case the outcome of the political duel remains to be seen. Mr. Yanukovych’s campaign imagemakers are actively instilling the concept of their boss inevitably winning the second round, simply because he is in control of the ignominious administrative resource. Polls show that many voters are willing to believe this. A majority of the Ukrainian electorate supports Viktor Yushchenko, but a great many Ukrainian voters seem to have accepted the concept of Viktor Yanukovych becoming the next head of state - and this considering that the presidential campaign has not begun officially and that events can take an unexpected course...

4 липня, у День незалежності Америки, в Україні почнеться реєстрація кандидатів у президенти. Дивний збіг. Такого раніше не було. Все пояснюється просто: висування претендентів мало стартувати ще в травні, але парламент вніс зміни до закону про вибори глави держави. Зокрема, були скорочені терміни проведення електоральної кампанії. Тому президентський старт відбудеться з деяким запізненням. Але ця “затримка” не вплине на напруження майбутньої боротьби. Вже можна з певністю констатувати, що кандидатів буде більше 10, але менше 20.

Умовно групу претендентів на вищу посаду в державі можна розділити на три групи. До першої входять політики, що представляють опозицію: Віктор Ющенко (блок “Наша Україна”), Олександр Мороз (Соціалістична партія), Петро Симоненко (лідер комуністів). Має відбутися політичне чудо, аби вони об’єдналися в одну команду. Оскільки чудес у політиці, як правило, не буває, то єдиної опозиційної коаліції не вийде. На радість Юлії Тимошенко, котра готова відмовитися од власної участі у виборах заради Віктора Ющенка. Втім, знаючи примхливий характер Юлії Володимирівни, про це з певністю можна буде говорити лише після того, як пройдуть усі визначені законом терміни реєстрації кандидатів. До останнього часу було відносно реальним створення опозиційної “трійки” - Ющенко, Тимошенко, Мороз. Було навіть спільне засідання фракцій соціалістів і “нашеукраїнців”. Але лідери двох політичних сил не зуміли домовитися про умови створення такої коаліції.

Олександр Мороз погоджувався відмовитися од власних політичних амбіцій в обмін на реалізацію до президентських виборів свого варіанту конституційної реформи. Ющенко пропонував провести зміни Основного закону після виборів. Згоди вони не дійшли. На радість Тимошенко, котра поки що лишається єдиним союзником “Нашої України” і, відповідно, розраховує на максимальні політичні дивіденди після перемоги лідера “НУ” на виборах.

Що ж до Петра Симоненка, то він неодноразово заявляв: комуністи не будуть співробітничати з націонал-патріотами, оскільки такий союз є “протиприродним”. Інша справа - соціалісти. Симоненко привселюдно запропонував Морозу об’єднати зусилля заради спасіння лівої ідеї. Але це лише передвиборний хід, оскільки кожний з цих політиків схильний розглядати участь у президентських виборах як гарну можливість розкрутити свою партію перед електоральною кампанією-2006 (обрання Верховної Ради).

Таким чином, єдиного кандидата від опозиції не буде. Ющенко, Мороз і Симоненко самостійно підуть штурмувати президентську “висоту”. Не виключено, що Тимошенко в останній момент теж зареєструється претендентом, але поки що вона демонструє лояльність стосовно лідера “НУ”.

Не кращі справи й у провладному таборі. Формально тут висунули єдиним кандидатом прем’єр-міністра Віктора Януковича. Але парламентська більшість (ПБ) на початку квітня розпалася, а ряд лідерів ПБ заявили про наявність у них власних президентських амбіцій.

Глава Партії промисловців і підприємців, екс-прем’єр Анатолій Кінах на зло Януковичу вирішив реєструватися кандидатом. Після того, як у Верховній Раді розпався фракційний альянс “промисловців” і партії “Трудова Україна”, політична активність Кінаха різко зросла. Для нього особиста участь у президентських виборах - єдиний шанс зберегти свою партійну структуру. Він розуміє, що не зможе зайняти гідне місце у президентській гонці, але розраховує хоча б подолати чотирипроцентний бар’єр. Це дозволить Партії промисловців і підприємців впевненіше себе почувати перед парламентськими виборами-2006.

Приблизно такими ж мотивами керується і глава Народно-демократичної партії (НДП) Валерій Пустовойтенко. НДП сьогодні знаходиться на грані політичного краху. Щоб зберегти фракцію, Пустовойтенко пішов на об’єднання з депутатами, які входять до партії Анатолія Кінаха. У Верховній Раді виник дивний союз НДП і ПППУ. Причому і Кінах, і Пустовойтенко збираються реєструватися кандидатами в президенти. А після підведення електоральних підсумків вони вирішать, яка партія - НДП чи ППП - братиме участь у парламентських виборах. Все залежить від того, хто з них набере більшу кількість голосів.

Крім Кінаха і Пустовойтенка, потенційним учасником майбутнього президентського забігу є лідер “Трудової України”, глава Національного банку Сергій Тігіпко. Він ніяк не може домовитися з “єдиним кандидатом” (Віктором Януковичем) про умови, на яких “трудовики” готові підтримати прем’єра на виборах. Щоб Янукович не розслаблювався, Тігіпко постійно відкладає дату оголошення свого остаточного рішення. З цією метою він провів уже два етапи шостого з’їзду “Трудової України” - 28 квітня і 28 травня. На кожному з цих “етапів” передбачалося оголосити або про підтримку “єдиного кандидата”, або про висування Тігіпка. В результаті було вирішено спробувати розібратися з цією проблемою на “третьому етапі шостого з’їзду партії”, котрий планується провести наприкінці червня. З огляду на заяви лідерів колишньої парламентської більшості, троє політиків - Тігіпко, Пустовойтенко і Кінах - планують самі брати участь у президентських виборах. “Єдиного кандидата” від влади не вийшло.

Але це зовсім не означає, що тільки чотири претенденти (включаючи Януковича) від провладного табора будуть зареєстровані в Центральній виборчій комісії. Є ще цілий ряд політиків, котрі прагнуть через участь у електоральній кампанії нагадати про себе. Це екс-президент Леонід Кравчук, міністр оборони Євген Марчук, міністр транспорту Георгій Кирпа, лідер партії “зелених” Валерій Кононов та інші.

Навіщо потрібен цей масовий електоральний спектакль? Судячи з результатів різних соціологічних досліджень, тільки два потенційних кандидати - Віктор Ющенко і Віктор Янукович - мають теоретичні шанси на перемогу.

По-перше, масова участь опозиційних і провладних кандидатів обумовлена прагненням поліпшити стартові позиції партій перед початком парламентських виборів-2006. У даному випадку президентська кампанія розглядається як зручна нагода “розкрутити партійний бренд НДП, ППП, “зелених” та інших політичних організацій.

По-друге, велика кількість претендентів допомагає створити ілюзію проведення чесних і демократичних виборів. Це одне - коли електоральний бій ведуть два основні претенденти і вся увага прикута до них. Зовсім інше - коли їх понад десятеро, у тому числі й опозиційних, і всі звинувачують один одного в порушенні правил ведення кампанії.

По-третє, мало хто уявляє, які ще політичні “сюрпризи” можуть з’явитися в ході виборів. Наприклад, ніхто не гарантує, що Леонід Кучма не піде на третій термін. Ви скажете, що це вже з розряду політичної фантастики? Але в Україні, як свідчить практика, все можливо. Навіть зняття з реєстрації кандидатів Ющенка та Януковича за “численні порушення, допущені в ході ведення передвиборної кампанії”.

Оскільки єдиного кандидата не буде ні від влади, ні від опозиції, то сценарій проведення президентських виборів ускладниться. Наприклад, Віктор Ющенко вважає, що у випадку висування єдиного кандидата від “трійки” (“Наша Україна”, блок Юліи Тимошенко, соціалісти) він вийде у другий тур разом з Петром Симоненком і переможе. А якщо єдиного претендента не буде, то в другому турі Ющенко зустрінеться з Януковичем, і результат цієї сутички не ясний. Зараз іміджмейкери прем’єра активно піарять таку ідею: в другому турі неминуче переможе Віктор Янукович, тому що він розпоряджається владними ресурсами. І, судячи з результатів соціологічних досліджень, виборці охоче цьому вірять. Більшість з них симпатизують Ющенку, але вже заздалегідь змирилися з думкою, що главою держави стане Янукович. Але ж офіційно президентська кампанія ще навіть не почалася! Усе попереду...