There are many things that make Kyiv a very special city indeed. One of Kyiv’s most conspicuous special features is the mighty river, Dnipro, the third longest river in Europe, that flows through the city cutting it in two. But there is no proper riverfront promenade to speak of.

There are about a dozen streets in Kyiv with the word naberezhna (“quay” or “promenade”) in their names (Rusanivska Naberezhna, Obolonska Naberezhna; Khreshchatytska Naberezhna, and others; Naberezhna-Luhova strange as it may seem, has no access to the river, at all, separated from it by a belt of factories) but none of them seems to qualify as a proper promenade.

There are about a dozen streets in Kyiv with the word naberezhna (“quay” or “promenade”) in their names (Rusanivska Naberezhna, Obolonska Naberezhna; Khreshchatytska Naberezhna, and others; Naberezhna-Luhova strange as it may seem, has no access to the river, at all, separated from it by a belt of factories) but none of them seems to qualify as a proper promenade.

Obolonska Naberezhna is considered to be the most beautiful of all naberezhna. It came into being fairly recently. A couple of years ago Obolonska Naberezhna was no more than a nondescript street, Pryrichna. Now luxurious apartments line the street, with graceful street lamps, posh restaurants and cafes here and there. But still it does not look like a proper esplanade – it is more like a mixture of a mall and resort zone complete with osiers and sand. There is a sandy beach that separates the street from the river. The only esplanade that meets the necessary requirements in Ukraine is considered to be the one in the city of Uzhgorod. Those who have visited Uzhgorod tell of a beautiful granite promenade decorated with ivy and roses of which the people of Kyiv who hear such stories cannot help but feel envious (although the esplanade in Uzhgorod was built decades ago).

The city of Kyiv, according to some of the architects, has been wanting for about a hundred years for an elegant riverfront promenade of the kind that the city of Paris has. There is an element of nostalgia in this longing. The thing is that the city of Kyiv did have once upon a time a noble promenade running along the river at the foot of the Kyiv hills from Podil to Askoldova Mohyla (Ascold’s Tomb) but gradually this promenade was turned into a thoroughfare with heavy traffic. Nostalgia has turned into a sort of ‘we want-an-esplanade complex’, and it seems that the only way to deal with this complex is to build a proper promenade.

A number of architectural undergraduates produced over the years quite a few graduation papers featuring designs for riverfront promenades. Some of these designs were even publicly discussed. More recently some of the leading architects of Kyiv have started to design projects for an esplanade that would stretch along the river from Podil to Metromist (Metro Bridge). Several of these projects were reviewed by Kyiv’s city development council but were rejected.

The problem is that on the right bank of the Dnipro, the city of Kyiv flanks the river with rather steep slopes which should be dealt with with extreme caution, lest construction work causes major landslides. It is because of this, that there is no consensus in Kyiv as to whether any construction along the river on the hilly side is permissible. The stretch of land between the hills and the river is occupied by tram rails and a major highway.

There would be no problem with doing away with the tram tracks – it has been done several times before in other parts of the town quite recently – and nobody seemed to object. However it is much more difficult to do away with the highway. There was one project in which a second tier was to be built above the traffic for pedestrians only, dotted with eateries and shops, a sort of long shopping mall above the highway. But the project met with a lot of opposition – it would be too high above the ground and thus too far away from the water, people said; besides this а “pedestrian tier” would conceal much of the picturesque hills; and several architectural landmarks would have to be removed to give way to the new “esplanade.”

But enough of the stories from the recent and more distant past. We are at a completely new stage in the esplanade saga. I would call it a union of pragmatics and romantics.

Two groups of architects with dramatically different, if not opposite points of view joined forces to work out a riverfront promenade plan. On the one hand we have a group of architects led by Serhiy Babushkin, the ex-chief architect of Kyiv. His approach has always been radical (“Vikings’ assault” as it was often referred to by the people of Kyiv) – he wanted sweeping changes introduced fast. Among his trademarks were glass facades and multi-storied houses. The central square of Kyiv, Maydan Nezalezhnosti, has been reconstructed in accordance with his ideas. Babushkin’s group is opposed by Yury Borodkin and Heorhiy Dukhovychny, architects who are known to be conservationists – they want to preserve the spirit of Kyiv with its gemutlich houses and quiet inner yards. However at the same time, being young, they are also open to the ideas and technologies of the twenty-first century.

What has developed from the combination of two different points of view can be glimpsed from the photographs that accompany the article.

These photographs have been provided by Mariya Susska, the chief architect of Kyiv. She said, “It’s a general idea which aims at getting the thoroughfare along the Dnipro under the ground into a tunnel. But this tunnel will have one side open to the river. Since the tunnel will not be completely submerged underground, the on-the-ground part of it will support the slopes of the hills and will serve as a foundation of other surface structures which will be built either in the old Kyiv style or in a modern style.”

When asked which one she would prefer herself, Ms Susska said, “I am not sure yet though it has been on my mind for a long time. My heart is with a new, modern style, but I am afraid many Kyivities will not like it. The designs I have offered are in the old Kyiv style but I let my younger colleagues work out some designs in a more modern style.”

The new project has not yet been submitted to Kyiv’s city development council, but, according to Mr Babushkin, has already been shown at the city hall.

The architects responsible for the new project call it, “a classical, urbanized riverfront promenade which organically incorporates historical landmarks and existing roads.” They say that three-to-five storey houses along the new promenade “will not block the visual or pedestrian contacts with the slopes.”

Concert halls, conference halls, art galleries, hotels, and restaurants are no less essential for the new esplanade, according to these architects, than gazebos, benches and places offering picturesque views. There is even a suggestion to build apartments along the new esplanade but this is a controversial point. On the one hand, there would be many wealthy people who would want to have apartments there, but on the other hand, building apartments would involve a completely different infrastructure – supermarkets, parking, kindergartens, etc. “Since the available space is limited, it will not be possible to place all these things within an easily accessible distance, and that is why we have come to the conclusion that the number of apartments there should be very limited,” said Ms Susska. Besides, says Serhiy Kovalchuk, there is a danger that the new esplanade may easily turn into a no-go VIP area if the number of luxurious apartments should be substantial.

Houses are planned to be placed at intervals rather than in a continuous row. They well be divided into bigger and smaller blocks, with walls or stairs or alleys that will lead to the slopes separating them; there will be cosy inner yards and short streets. In the distance between Poshtova Ploshcha in Podil up to the Dnipro Metro station there will be 13 bigger (each up to 200 meters) and 26 (up to 100 meters) smaller blocks, with the total length of the esplanade slightly over three kilometers. The architects suggest that there should be built four or five cable cars connecting the promenade with the streets and squares on the top of the slopes.

Incidentally, Yury Borodkin told the journalists at one of the press-conferences that back in 1944, the Moscow Institute Metropryekt worked out a project, Escalators on the Slopes of Kyiv, which included six big escalators on the slopes of Kyiv, some of which would go all the way down to the Dnipro; according to Mr Borodkin, this idea can now find an application.

But no matter how daring projects may be they are still a very long way away from a real riverfront promenade. And I could not help asking Ms Sussko, “ Will the project be accepted by the people of Kyiv? Will the construction begin or will the project be scrapped?”

“I think we will go ahead with carrying out the project, but we do not expect it to be universally supported by the people of Kyiv. Some are likely to admire; others will totally reject it – that’s part of the mentality of our people. The only consolation for us is that probably in a hundred-years time, it will be looked upon as a landmark and properly liked. But today, to introduce innovations, architects have to have a lot of courage,” said Ms Susska.

So, it will be for you, dear readers, to decide whether the new esplanade will meet the European norms for riverfront promenades.

Київ – місто унікальне, куди не кинь оком. Але найнезбагненніша особливість нашої столиці, її парадокс полягає в тому, що місто, через самий центр якого протікає одна з найвеличніших річок Європи, наче навмисно відвернулось від Дніпра. У Києві взагалі немає міської набережної-променаду!

Власне, у Києві є понад десяток вулиць, у назві яких зустрічається слово “набережна”, – і Русанівська, і Дніпровська, і Оболонська, і Крещатицька, і Лугова... З цією останньою взагалі курйоз – Набережно-Лугова вулиця ні до якої води не виходить! Від Дніпра її відгородила широченна промислова зона.

Власне, у Києві є понад десяток вулиць, у назві яких зустрічається слово “набережна”, – і Русанівська, і Дніпровська, і Оболонська, і Крещатицька, і Лугова... З цією останньою взагалі курйоз – Набережно-Лугова вулиця ні до якої води не виходить! Від Дніпра її відгородила широченна промислова зона.

А найкрасивішою на сьогоднішній день кияни вважають нещодавно створену Оболонську набережну (ще рік-два тому це була скромна та сіра вулиця Прирічна). Зараз там сучасні, стильні, елітні будинки, елегантні ліхтарі, кілька кав’ярень і ресторан. І все ж таки ту мальовничу місцину аж ніяк не можна назвати міською набережною – вона скоріше курортна. Ліричні верболози, від тротуарів до води далеченько, та ще й піску в черевички начерпаєш, доки дійдеш. Тож єдиною справді європейською набережною в Україні кияни вважають ужгородську. Та із заздрістю розповідають про красу її поплямованих плющем і трояндами кам’яних берегів, побудованих ще за часів буржуазної Чехословаччини.

А місто на Дніпрі, розповідають київські архітектори, вже років зі сто ностальгічно мріє про елегантну, мов у Парижі, набережну. Ностальгія зрозуміла – адже збереглись і пам’ять, і фотографії давнього аристократичного променаду попід кручами над Рікою. Колись він простягався від Подолу до Аскольдової могили. Але згодом та набережна перетворилася на одну з найнасиченіших транспортних магістралей і фактично відрізала місто від Дніпра.

Останніми роками ностальгія переросла вже, так би мовити, у “комплекс набережної неповноцінності”. І позбутися його можна, мабуть, лише одним чином – відновленням річкового фасаду міста.

Мабуть, першим (принаймні першим поміченим широкою громадськістю) поштовхом до реанімації берегової території були дипломні роботи студентів-архітекторів. Ну а сьогодні концепціями набережної від Подолу до мосту метро займаються найвідоміші метри київського зодчества. Вже кілька разів передпроектні розробки різних архітектурних майстерень виносились на розгляд столичної містобудівної ради. І були, як то кажуть, “зарубані”.

Справа в тому, що Дніпро з Києвом – це вам не Сена з Парижем. Київські береги майже впритул до води підперті кручами. Мало того, що з кручами треба поводитись дуже шанобливо й обережно, – тільки торкнись їх будівельною технікою – поповзуть, мов несамовиті. Так іще майже всі до єдиного кияни проти забудови цих паркових схилів. А вільне місце між водою і горою давно зайняте трамвайною колією і шосейною дорогою.

З трамваєм, правда, у нас не церемоняться. Зняли й забули. А от магістральне шосе... Цей камінь спотикання “навіки освячений” у цьому місці Генеральним планом розвитку Києва. Щоб якось обійти “камінь”, свого часу був запропонований варіант “двоповерхової набережної”. Дорога з машинами залишається там, де вона є зараз, а зверху споруджується пішохідна зона з культурно-розважальною інфраструктурою. Ой, нелагідно був зустрінутий той проект! По-перше, “людська” набережна занадто високо над водою, по-друге, верхній ярус мало не наполовину закриє мальовничі кручі. По-третє, загубляться ті кілька будинків-пам’яток промислової архітектури, які збереглися на набережній.

Але досить спогадів, зараз настав абсолютно новий етап у цій архітектурній історії. Я б назвала його “союзом прагматиків і романтиків”.

Навколо концепції набережної об’єднали свої фантазії дві різні (щоб не сказати протилежні) групи зодчих. З одного боку – творча майстерня колишнього головного архітектора столиці Сергія Бабушкіна. Його підхід завжди був радикальним, “варязьким”, як інколи кажуть кияни, – різке оновлення й осучаснення Києва, багатоповерховість, скляні фасади. Скажімо, Майдан Незалежності називають його дітищем. З іншого боку – відомі архітектори Юрій Бородкін та Георгій Духовичний, пристрасні ідеологи істинно київської аури з її затишними квартальчиками, дворами. Плюс зовсім молоді архітектори, котрим хочеться творити в технологіях третього тисячоліття. Що вийшло з такої творчої співдружності, ви бачите на знімках, наданих журналу головним архітектором проекту Марією Сусською. Вона пояснила нам:

– Власне, це ще тільки концепція. І головне в ній – прибрати під землю транспортну магістраль. Щоправда, тунель лише наполовину буде підземним. До того ж – з відкритою частиною на ріку. Він же стане фундаментом для укріплення круч, для споруд. Що ж до забудови набережної, то тут є різні версії – і в старокиївському стилі, і в сучасному.

– А ви особисто до чого схиляєтесь?

– О, я вже багато думала над таким питанням. Серцем – я з новим стилем, а от головою розумію – не сприймуть його кияни. До речі, те, що я тут робила сама – в старому стилі, а щодо нового, то дала карт-бланш своїм молодим колегам.

Цей проект ще не розглядався на містобудівній раді. Але, як повідомив нас Сергій Бабушкін, він уже був презентований у столичній мерії.

“Класичний урбанізований набережний променад з органічним використанням історичних пам’яток та існуючої магістралі” – так характеризують свою роботу автори проекту. І запевняють, що передбачена забудова – від трьох до п’яти поверхів – “не блокуватиме візуальні та пішохідні контакти з кручами”.

Концертні комплекси, конференц-зали, художні галереї, готелі та ресторани, торговельні пасажі, казино – ця інфраструктура, на думку авторів, необхідна для набережної не менше, ніж альтанки, лавочки, доріжки для прогулянок та видові майданчики для фотографування.

А от чи потрібні тут житлові будинки? Питання спірне. З одного боку, було б немало бажаючих мати квартиру в такому місці. З іншого – житло тягне за собою зовсім іншу інфраструктуру. Ті ж супермаркети, не кажучи вже про дитячі садочки. “А оскільки місця мало, то неможливо розмістити все це в так званому радіусі доступності, – каже Марія Сусська. – Тож ми дійшли висновку, що процент житла має бути мінімальним”.

Крім того, як зауважив молодий архітектор Сергій Ковальчук, виникли побоювання: якщо кількість елітного житла буде значною, набережна сама по собі може перетворитися з променаду на закриту VIP-зону.

Забудова передбачається не суцільною, а поділеною на великі та малі парцели (частини). Такий собі натяк на традиційні київські квартальчики. А розділятимуть їх підпірні стінки, східці на схили чи алеї. Десь це буде дворик, утулений між схилами, десь – наче коротенька вуличка. Від Поштової Площі до станції метро “Дніпро” передбачено 13 великих (190—200 метрів) і 26 малих парцел (95—100 метрів).

А довжина всієї набережної, звичайно, пішохідної – трохи більше двох кілометрів. Як же звідси вибиратись, коли втомляться ноги десь посередині того променаду? Вихід один – уверх по схилах. У архітекторів є задум зв‘язати набережну з верхніми вулицями і площами канатними дорогами та фунікулерами. Передбачено чотири, а то й п‘ять таких нових транспортних ліній. До речі, архітектор Юрій Бородкін колись розповідав журналістам, що фахівці московського інституту “Метропроект” ще в 1944 році розробили цікавий документ “Ескалаторні спуски Києва”. Той проект передбачав спорудження шести ескалаторів, у тому числі й до Дніпра. Так що, можливо, та ідея згодиться й нині.

Однак, якими привабливими б не були ідеї чи концепції – це ще не набережна. Тож на прощання я поцікавилася в головного архітектора проекту: як вона гадає – чи сприймуть концепцію кияни? Забудова набережної почнеться чи ні?

– Забудова почнеться, – відповіла Марія Сусська. – Але однакового сприйняття подібних проектів не буде ніколи – такий менталітет у наших людей. Будуть або захоплюватись надзвичайно, або лаяти безжалісно. Втішаємось лише надією, – посміхнулась, – що, можливо, років через сто полюблять те, що робимо нині. Сьогодні, аби щось будувати, архітектору треба мати неабияку мужність.

Судіть самі, панове читачі, близько чи далеко йти Києву до європейських набережних.