Paupers Don’t Play Soccer
Valery Rekunov

Під час відбірного матчу чемпіонату Європи-2004 Україна-Іспанія величезна чаша стадіону “Олімпійський” була заповнена вщерть. Аби на власні очі побачити дуель двох суперфорвардів сучасного футболу Андрія Шевченка і Рауля Гонсалеса, на трибунах зібралися 82 тисячі уболівальників. В Україні такою армією шанувальників може похвалитися лише вид спорту №1 - футбол.

Family Business.

In the summer of 2000, the English Club Tottenham took an interest in Kyiv Dynamo and Ukrainian National forward Serhiy Rebrov. London “scout” Jonathan Barnet flew to Kyiv and what he saw on the Dnieper banks made him gasp.

Later he would say that, prior to his trip to Ukraine, he had sincerely believed that all Eastern European soccer clubs earned their living only by selling their players to other clubs. Dynamo however, proved a discovery. It was a prosperous club, so they could afford to keep their players decently provided for.

True, but the situation was different before. Ten years ago, Ukraine’s most popular soccer team was on the verge of collapse, faced with $3.5 million of debt. After the “velvet revolution” in the Ukrainian Parliament, the club, many times a soccer champion, was taken over by a group of wealthy individuals led by Viktor Medvedchuk, President of the Lawyers’ Union of Ukraine (currently Head of the Presidential Administration), including former Kyiv Mayor Valentyn Zgursky (currently Chairman of the Dynamo Club’s Supervisory Board); Bohdan Hubsky, Chairman of the Board of the Industrial-financial Concern Slavutych; its Vice President and banker Yuri Liakh; Ihor Surkis, Director General, JV Dynamo Atlantic, and his elder brother MP Hryhory Surkis, current President of the Dynamo Club.

Before long, the Dynamo soccer team, starring Andriy Shevchenko and Serhiy Rebrov, rated as a major club in a post-Soviet Europe. In 1995, the Club’s turnover reached $10 million, an amount none of the other national League rivals could challenge. For nine years in succession Ukraine’s championships chart looked as though each issue was a Xerox copy of the previous one, save for the silver and bronze winners, but the same champion, Kyiv Dynamo.

It was only during the last season that Donetsk Shakhtar, favoured by Rinat Akhmetov, a big-time local businessman, upset that harmony, pocketing gold medals and the Ukraine Cup. In a word, Dynamo was destined to have a career similar to the West, where their soccer clubs operate as powerful financial structures backed by moneyed individuals.

Thus, Italy’s Juventus, highlighted by the Turin championships, was sired by Giovanni Annelli as the head of Fiat; Inter was the calling card of the oil magnate Massimo Moratti; Milan is surely linked to the most influential Italian television tycoon Silvio Berlusconi (current Italian Premier). Germany’s Nurnberg is run by the gastronomic magnate Karl-Heinz Wildmoser, and Munich-1860 by the furrier and upholstery magnate Michael Roth.

The Gate to Paradise.

Last season, Donetsk Shakhtar and Kyiv Dynamo vied to qualify for the Champion’s League. The Dynamo team won both qualifying matches, ending amongst Europe’s 32 strongest clubs. Shakhtar’s two matches left it out of the European championships. As a result, Donetsk Shakhtar got only v52,000 from UEFA and Dynamo got seven million remitted to their account. Why such a broad margin? The Champion’s League, so very favoured by the Union of European Football Associations, appears as an exceptionally profitable business operating with staggering sums. Official statistics show that, last year alone, UEFA clubs pocketed some v500 million. Everyone knows which teams will vie and where and when. The whole schedule is there, with guaranteed audiences numbering millions of fans. This opened up heretofore unseen horizons for publicity and sponsorship.

At present, the inflow of funds is turning into a deluge. Each of 32 clubs making it to the finals is due a bonus worth v1.62 million. Vying in just six matches of the first group allows each team to earn about two million Euro. Add here victories or ties, with each worth v325,000 and v163,000, respectively.

Making it to the Top Eight means that every team winning the quarterfinals gets richer by v2.6 m and the participants by v3.25 million. Milan’s victory in the 2003 Champion’s Cup brought Andriy Shevchenko’s team v6.5 million. Turin Juventus, the second finalist, earned about four million euro - and this is not counting all those television coverage rights.

This is what kicked the doors to the principal European tournament open for the Eastern European teams; it was a gate thrown open, leading to paradise on earth! Among the privileged ones were Sparta from the Czech Republic, Slovenia’s Maribor, Russian Spartak, and Kyiv Dynamo.

How Does an Average Club Survive?

Back in December 1997, Kyiv Dynamo met in a Super League game with the UK’s Newcastle United. As usual, the team was accompanied by a group of commentators. Before boarding the flight [in Kyiv], I was asked to bring back a souvenir for a friend, a devout supporter of British soccer. In the club’s shopping centre, at the cosy Saint James Park Stadium in Newcastle, one felt lost amidst the dazzling array of sports goods, ranging from pens to trinkets to scarves to neckties to plates to training suits to bathroom rugs, everything kept in black and white(the local soccer club’s colours).

I bought a T-shirt and the salesclerk stamped the 9 and Alan Shearer’s name (Newcastle’s and previously the English captain) on its front, before my very eyes. I had to pay a hefty sum, about v100.

Germany’s most prosperous team Bayern has an annual turnover in excess of v150 million, of which a hundred million comes from sales of club souvenirs and tokens. Tens of thousands of teenagers from former Soviet countries are happy to sport Milan’s red-and-black T-shirts bearing #7 a la Shevchenko. Adriano Galliani, Rosso-Neri Vice President, stated recently that the contract with Opel (they are sporting the logo) had been extended for another three years, meaning that the club in Milan would be receiving v18,375,000 every year.

Kyiv Dynamo has its own club shopping mall, selling Adidas equipment, the kind used by Valentyn Belkevich and his partners. Needless to say, the prices are high, as befits a firm supplying gear to the world’s athletic stars. A pair of shorts sells at UAH 160, a T-shirt at UAH 170, a training suit at UAH 600. The Ukrainian champion’s lower-paid fans have to make do buying a wristwatch bearing the letter D for 100 hryvnias, a cup worth UAH 12-15, or a lighter for five hryvnias.

Prestige and More at Stake.

Sports commentators note that modern soccer has too much business in it. Indeed, at this television-covered epoch soccer has become just another kind of business. Here is a more recent example: Former Manchester United’s and England team captain David Beckham was sold to Madrid’s Real. Given all his kudos, the 28-year-old player is generally known as being badly needed by that Royal Club as its calling card, actually more so in this capacity than as a soccer player.

In August, the world’s most prestigious club staged friendly meets in Japan, China, South Korea, and Malaysia. Real’s newest acquirement [David Beckham] is regarded by millions of Asian fans as the world’s best soccer player. Not hard to figure out how many will be eager to pay $70 for a T-shirt with Beckham printed on its back. And remember his contract with the Spanish club has a term of four years.

“Today, victories are won not only in soccer, but also in the business field,” said Yorge Valdano, Real’s sports director, after signing the contract, “ meaning that marketing is, of course, an important component of our cadre policy.”

Selling TV coverage rights, sponsorship, tickets, team insignia, etc., are the classic ABC of any sports club budget. In this sense Manchester United being marketed as a world champion is considered an ideal example in the soccer world. The owners expanded the stadium, increasing its capacity from 55 to 67.4 thousand seats. Popularly known as the Theatre of Dreams, getting tickets is always a problem (even if selling between 35 and 70 dollars, never mind the corporate accommodation). Every domestic match yields an average of $2.2 million.

People in Kyiv and Donetsk are carefully studying this experience. Shakhtar’s President Rinat Akhmetov told a press conference, summing up the 2003 soccer season, that he dreamed of having a truly modern stadium. The project is there and it will cost $100 million. The Dynamo Club in Kyiv also plans to renovate the capital’s stadium bearing its name.

The Old World’s leaders - Italy, Spain, Britain - are delegating four teams to the Champions League; two are coming from Ukraine and Russia. The winning team, the one becoming the next champion of Europe in the club standing, representing a country with a good marketing potential, will receive about v50 million. A team winning and representing an impoverished country will get almost half as much.

I asked Hryhory Surkis, President of the National Soccer Federation of Ukraine, how they felt about this formula.

He said,“Too bad we can’t invest as much in the soccer industry as does Bayern, Barcelona or Real (the Royal Club’s shareholders adopted a yearly budget worth v250 million, whereas the team in Kyiv has to live off some 30 million). At the higher level, the most lobby for the interests of those countries where soccer has become a show-biz industry. Therefore, we may consider the [latest] UEFA resolutions as meant to steer a middle course for us.”

Print version

Бідні у футболі не виграють
Валерій Рекунов

Під час відбірного матчу чемпіонату Європи-2004 Україна-Іспанія величезна чаша стадіону “Олімпійський” була заповнена вщерть. Аби на власні очі побачити дуель двох суперфорвардів сучасного футболу Андрія Шевченка і Рауля Гонсалеса, на трибунах зібралися 82 тисячі уболівальників. В Україні такою армією шанувальників може похвалитися лише вид спорту №1 - футбол.

Сімейна справа.

Влітку 2000-го англій-ський “Тоттенхем” зацікавився нападаючим київського “Динамо” і національної збірної Сергієм Ребровим. В українську столицю вилетів лондонський “розвідник” Джонатан Барнет. Побачене на берегах Дніпра змусило гостя схопитися за голову:

- До поїздки в Україну я на сто відсотків був переконаний, що всі східноєвропейські клуби живуть винятково за рахунок продажу футболістів. Однак “Динамо” у цьому плані виявилося для мене відкриттям - багатий клуб, здатний платити своїм лідерам пристойні гроші.

Так було не завжди. Десять років тому найпопулярніша команда країни опинилася у фінансовій ямі - борги становили три з половиною мільйони доларів. Внаслідок оксамитової революції біля керма багаторазових чемпіонів стала група, до якої входили президент Союзу адвокатів України Віктор Медведчук (нині голова Адміністрації Президента), колишній мер Києва Валентин Згурський, котрий сьогодні є головою Наглядової ради клубу, голова ради директорів промислово-фінансового концерну “Славутич” Богдан Губський, віце-президент цього концерну Юрій Карпенко, банкір Юрій Лях, генеральний директор спільного підприємства “Динамо-Атлантик” Ігор Суркіс і його старший брат, нинішній народний депутат України Григорій Суркіс, котрий зайняв посаду президента футбольного клубу “Динамо” (Київ).

Через деякий час команду Андрія Шевченка і Сергія Реброва почали називати першим європейським клубом на пострадянському просторі. У 1995 році динамівський бюджет досяг непід’ємної для суперників по національній першості суми - 10 мільйонів доларів. Дев’ять років поспіль турнірна таблиця чемпіонату України виглядала, немов факсиміле - мінялися лише срібний і бронзовий призери, а чемпіон був один-”Динамо”.

Лише в минулому сезоні “Шахтарю”, улюбленцеві серйозного донецького бізнесмена Ріната Ахметова, вдалося порушити гегемонію київських футболістів - повезти до столиці Донбасу золоті медалі та Кубок України. Таким чином, лідер національного футболу пройшов шлях, котрий став звичним на Заході. Там футбольні клуби - це могутні фінансові структури, за спиною котрих зазвичай стоїть грошовитий бізнесмен.

Так, чемпіон Італії турінський “Ювентус”- продукт засновника концерну “Фіат” Джанні Аньеллі; “Інтер” - візитна картка нафтового короля Массімо Моратті; “Мілан” нерозривно зв’язаний з найбільшим телемагнатом Сільвіо Берлусконі, нинішнім прем’єр-міністром Італії. У Німеччині “Нюрнбергом” заправляє гастрономічний магнат Карл-Хайнц Вільдмозер, а “Мюнхеном-1860” - торговець килимами та іншими покриттями Міхаель Рот.

Врата до раю.

У минулому сезоні “Шахтар” і київське “Динамо” боролися за право грати в основному турнірі Ліги чемпіонів. Команда Олексія Михайличенка виграла обидва відбірні матчі і пробилася до числа 32-х найсильніших клубів Європи, а гірники за сумою двох зустрічей лишилися за бортом континентальної еліти. В результаті донецький клуб дістав від УЄФА 52 тисячі євро, а банківський рахунок киян поповнився сімома мільйонами. Чим пояснюється така величезна різниця?

Улюблене дитя Європейського союзу футбольних асоціацій - Ліга чемпіонів - являє собою винятково прибуткове підприємство, в орбіті якого обертаються чималі гроші. За офіційними даними, тільки торік клуби і Федерації, які входять до УЄФА, одержали на всіх близько 500 мільйонів євро. Заздалегідь відомий склад сильних учасників, чітко спланований на весь сезон календар з фіксованими датами, гарантований інтерес багатомільйонної армії футбольних уболівальників відкрили небачені простори для рекламної діяльності та спонсорства.

Сьогодні золотий дощ перетворився на зливу. Кожний з 32-х клубів, які потрапили до фінальної частини, одержує бонус - 1,62 мільйони євро. Тільки участь у шести зустрічах першого групового етапу приносить команді близько двох мільйонів. Плюс - кожна перемога оцінюється в 325, а нічия - у 163 тисячі євро.

Вихід у вісімку найсильніших обертається для клубу вже іншим порядком цифр: кожний з чверть фіналістів стає багатшим на 2,6, учасники - на 3,25 мільйони. Перемога італійського “Мілану” в Кубку чемпіонів-2003 додатково принесла команді Андрія Шевченка шість з половиною мільйонів євро, а другий фіналіст - туринський “Ювентус” заробив майже чотири мільйони. Це - не враховуючи визначеного процента від вартості продажу телевізійних прав.

От чому для команд із Східної Європи двері в основний турнір цих найпрестижніших змагань нагадують врата до раю. Це стосується, в першу чергу, таких єврокубкових старожилів, як чеська “Спарта”, словенський “Марибор”, російський “Спартак” і київське “Динамо”.

Як вижити середняку?

У грудні 1997-го київське “Динамо” в гостях грало матч Суперліги проти англійського “Ньюкаслу”. Як звичайно, команду супроводжувала група спортивних оглядачів.

Перед відльотом я пообіцяв своєму знайомому - затятому шанувальнику британського футболу - привезти подарунок. У фірмовому магазині клубу, на затишному стадіоні “Сент Джеймс Парк”, у центрі Ньюкасла, від вибору розбігалися очі, чого там тільки не було - починаючи від ручок, брелоків та шарфів аж до краваток, тарілок, спортивних костюмів й килимків у ванну кімнату. Усе виконано в чорно-білих тонах (кольори місцевого клубу).

Я вибрав футболку. При мені продавець набив на ній дев’ятий номер і прізвище культового форварда “Ньюкаслу” та збірної Англії Алана Ширера. Обійшовся подарунок недешево - близько 100 євро.

Торгівля сувенірами та клубною символікою - одна з найсерйозніших статей прибутку будь-якої популярної команди. Минулого літа мадридський “Реал” купив у італійського “Інтеру” кращого футболіста чемпіонату світу-2002 Роналдо. Ще до Нового року іспанцям вдалося продати понад 600 тисяч футболок з одинадцятим номером і прізвищем бразильського нападаючого на спині.

У найбагатшої німецької команди “Баварія” річний оборот перевищив 150 мільйонів євро. З них сто мільйонів припадає на торгівлю атрибутикою із символікою клубу. Десятки тисяч тинейджерів країн колишнього Союзу з гордістю носять червоно-чорні футболки “Мілану” під сьомим номером а-ля Шевченко. Як заявив недавно віце-президент “россо-нері” Адріано Галліані, контракт із “Опелем”, чия емблема на них красується, продовжений на три роки. За кожний рік на рахунки міланців буде перераховано по 18 мільйонів 375 тисяч євро.

Свій клубний магазин є й у київського “Динамо”. Тут продається адидасівське екіпірування, в якому виступають Валентин Белькевич і його партнери. Зрозуміло, що ціна виробів фірми, котра вдягає футбольних асів усього світу, низькою бути не може. Шорти коштують 160 гривень, футболки - по 170, спортивний костюм - 600. Менш заможні шанувальники українського чемпіона можуть обмежитися наручним годинником з літерою “Д” на циферблаті за сто гривень, чашкою за 12-15 чи запальничкою за 5.

На кону - не тільки престиж.

Спортивні коментатори відмічають, що в сучасному футболі стає надто багато бізнесу. І справді, в епоху телебачення футбол перетворився на такий же бізнес, як і будь-який інший. Найсвіжіший приклад - головний трансфер нинішнього міжсезоння: перехід півзахисника “Манчестер Юнайтед” і збірної Англії Девіда Бекхема в мадридський “Реал”. При всіх ігрових заслугах 28-річного хавбека, ніхто не приховує, що Бекхем як торгова марка потрібний “королівському клубу” більше, ніж Бекхем-футболіст.

У серпні найбільш титулований клуб планети провів товариські матчі в Японії, Китаї, Південній Кореї та Малайзії. Новачка “Реалу” мільйони азіатських уболівальників вважають кращим футболістом світу. Неважко уявити, скільки в ході цього турне знайшлося бажаючих викласти по 70 доларів за футболку з написом Becham на спині. А угода Девіда з іспанцями розрахована на чотири роки.

- Сьогодні перемоги здобуваються не тільки на футбольному, але й на бізнес-полі, - визнає після підписання контракту спортивний директор “Реалу” Хорхе Вальдано. - Тому маркетинг - це, звичайно ж, важлива складова нашої кадрової політики.

Продаж прав на телевізійні трансляції, спонсорство, реалізація квитків і символіки - от класичні джерела формування бюджету будь-якого клубу. Зразковим у футбольному світі вважається маркетинг чемпіона Англії - ”Манчестер Юнайтед”. Свій стадіон його власники розширили з 55 до 67,4 тисяч місць. Квитки у “Theater of Dream”, як називають цю арену в Англії, все одно дістати практично неможливо, хоч вони коштують від 35 до 70 доларів, не беручи до уваги місць “бізнес-класу”. Середні збори з кожної домашньої зустрічі приносять прибуток у два з половиною мільйони доларів.

У Києві і Донецьку уважно придивляються до цих зразків ведення футбольного бізнесу. Як розповів президент “Шахтаря” Рінат Ахметов на прес-конференції, присвяченій підсумкам сезону-2003, він мріє про сучасний стадіон. Нова арена гірників, будівництво якої почнеться через рік, обійдеться в 100 мільйонів доларів. Свій план реконструкції стадіону “Динамо” є і в Києві.

Лідери Старого світу - Італія, Іспанія, Англія - сьогодні делегують у Лігу чемпіонів по чотири команди, Україна і Росія - по дві. Причому, якщо клубним чемпіоном Європи стане команда, котра представляє країну з великими маркетинговими можливостями, вона одержить близько 50 мільйонів євро. Якщо трофей дістанеться переможцю з “бідної” держави, його доход виявиться майже вдвічі меншим.

- Як до цієї формули ставляться в Україні? - запитав я президента національної Федерації Григорія Суркіса.

- На жаль, сьогодні ми не можемо вкладати у футбольну індустрію стільки коштів, скільки “Баварія”, “Барселона” чи “Реал” (приміром, акціонери затвердили річний бюджет “королівського клубу” в розмірі 290 мільйонів євро, а в Києві витрачають на команду близько 30 мільйонів). На вищому рівні, у першу чергу, лобіюються інтереси тих країн, де футбол став індустрією видовищ. Отже рішення, прийняті керівниками УЄФА, можна назвати компромісними і для нас.