I sank back into the big “armchair of wishes,” rested my hands on the marble armrests, made myself comfortable and closed my eyes. If you can focus your mind on one wish, it is supposed to come true. I tried really hard but could not concentrate. My mind flicked from one thing to another, which really did not need the magic of the chair of wishes. No matter how hard I tried, nothing worthwhile came into my head. Suddenly I heard an annoyed male’s voice, “Come on you’ve been sitting there far too long!”

The town of contrasts

I have to admit I do like the town of Berdyansk that sits on the shore of the Sea of Azov. For example, I don’t think you can find monuments of the kind you can see around Berdyansk anywhere else. Right in the centre of the town there stands a monument to Bullock the Benefactor (the actual bullock honoured with this monument is said to have saved many lives in the Famine of 1932-1933); from an open manhole in the street, with fairly heavy traffic there sticks out a bronze head of a plumber and it is a monument to The Plumber. In the park named after Shmidt you will find a bench with “Shmidt’s children” sitting on it - a monument to the protagonists of a popular comic novel. The Armchair of Wishes is another Berdyansk monument that is unique. It stands in Primorskaya Square.

Berdyansk is best known in Ukraine as a resort town. But it is also referred to as “the capital of democracy.” It was a high-ranking Ukrainian official who once half-seriously- half-mockingly referred to the town in this way. The phrase was latched onto and it is now often quoted in Berdyansk, although with a little ‘tongue in cheek’. But if you listen carefully it is more than just a joke -there is a good measure of pride and dignity in being referred to as “the capital of democracy.”

Newcomers passing through the suburbs of small ramshackle houses, bumpy roads and trees with drooping, dusty leaves, would not immediately associate the place with ‘a capital’. But in the centre, where there are no conspicuous eyesores, the impression changes to a much more favourable one although the central streets continue to bear the names of “the leaders of the international proletariat”. Lenin, is one of them and he had a somewhat peculiar notion of democracy. His catch phrase being, “democratic centralism,” whatever that meant.

Those who come to Berdyansk for convalescence and treatment (Berdyansk is a centre of balneology and its mudbaths have an excellent reputation), see mostly the sunny side of this town - the groomed central part with sanatoria and convalescent homes in a good state of repair. These and the salubrious sea air all combine to make them feel comfortable and relaxed. In recent years the services have been much improved and visitors are now treated as dear guests rather than as a nuisance to be tolerated as previously. Even the cabbies are exceedingly and surprisingly polite - I’ve never met taxi drivers like those of Berdyansk anywhere else.

However, the locals are not happy with their lot. For three years now there has been no hot water supply. Some districts of the town still have no natural gas supply. Most of the small private houses are in a poor state. The local authorities claim they do not have the funds for building new housing. At the same time prices for apartments are steadily rising. Food prices, which are high in most Ukrainian resort towns, are sky high in Berdyansk. So there are quite a few problems that the local authorities have to face. The town budget does not have the means to deal with all of them but nevertheless much has been done in recent years to improve the situation.

Delegation of authority

As is well known, democracy may be not the best form of government but a better one has yet to be invented. Valery Baranov, the current mayor of Berdyansk (it’s his second mayorship; in 1998 he was elected mayor for the first time), knows only too well the problems a mayor faces - he is held responsible both for those things that he can control and those that he cannot. Consequently, hundreds of local citizens line up in front of his office everyday with requests, complaints and pleas of help. So Baranov made a bold move - he decided to delegate some of his authority to his representatives in the town’s districts. And in this way he unburdened himself from problems that could be dealt with at the local district level.

But these mayor’s representatives are from the central authority and are thus looked upon as someone imposed from above. This is why the people of Berdysnsk created elected committees in each district. The representatives are on the city payroll, but the committee members are not - they do whatever is required of them voluntarily. But each committee controls its own budget and these funds can be used for the needs of that particular district. These district funds come from the central budget, the town administration, and the amount is proportionate to the number of people living in the district. According to Serhiy Mykhailov, chairman of the committee of the Svetlovolkno neighbourhood with 20,000 inhabitants, his committee was allocated 23.000 hryvnyas. It is a not a large sum but it is about enough to take care of rubbish collection, to organize local festivities and other useful activities.

Volodymyr Amelychev, mayor representative in the Tsent neighbourhood, says that “We involve local businessmen in helping our community. We do not ask them for money, but we tell them it’d be nice if they could, for example, buy ice-cream for the local children on holidays or goodies for the lonely old people. The town has done quite a lot for private businesses and they should reciprocate.”

There are 12 local district and neighbourhood committees operating in the town, and 33 street committees in the area of the town where private houses are concentrated. These committees decide for themselves where a new park should be located, a children’s play ground built, or other such projects without having to wait for a decision from the town hall.

There is an organisation in every Ukrainian city known as ZhAK. They are responsible for the communal areas in and around buildings and apartment blocks. In general the quality of their service is considered inadequate. In Berdyansk, the maintenance of apartment blocks has been transferred to the tenants themselves. It was an uneasy start with a fair amount of scandal and misunderstandings, but gradually the Societies of Tenants of Apartments began to be seen as a possible way out of many difficulties. The tenants of apartment blocks elect a head of their Society and each individual Society takes upon itself the responsibility of keeping its apartment block in good order and repair. The city administration carries the responsibility for a comprehensive overhaul and then the apartment blocks are turned over to these societies to run. Maintance, cleaning, lighting in the halls and stairways and other items are in private hands now. Those who violate the established rules can face various types of punishment. Money is collected by the Societies to cover their costs. In the past five years, 46 such societies have been set up. You have to go through some bureaucratic procedures within the city administration for apartment blocks to be transferred over to the maintenance societies and this can take a while. Nevertheless, the town authorities hope that in due course the maintenance of all apartment blocks will be carried out by tenants’ societies. This creates a sense of ownership and responsibility among the tenants.

General meetings

It is in Berdyansk that I heard for the first time about “municipal hearings.” They are general meetings for all the inhabitants of Berdyansk. Of course, it does not mean that all of them do take part but everyone has the right to do so. No important decisions are taken without the approval of the general meeting.

“What is the usual procedure of decision making in most of the cities in Ukraine? The mayor and his deputy lock themselves away in the mayor’s office and map out the plans for urban development, where to build what,” says Valery Baranov, Berdyansk mayor. “Here in Berdyansk we get things done in a somewhat different way. We have general meetings held in each district. People write down what they want done, anything from repairing the pavements and roads to the construction of swimming pools. All these suggestions fill 8 hefty volumes. We analyzed all of them, added our own ideas, deleted absurd things, and then presented it to the general meeting of our city as ‘the strategic plan of city development until the year 2010.’ Then we put all the relevant maps, diagrams and charts on display in the Palats Kultury Community Centre so that everyone could come and have a look for themselves. We even released a brochure on this plan. The budget is drawn up in accordance with the plan. At ‘the municipal hearings’ we present ways of financing the budget. It’s unlikely that we’ll get some ground-breaking proposals from an ordinary housewife, but we make sure all our plans and expenditures are made known to all of the citizens. This we do by weekly publications in local newspapers.”

The mayor does not hide the fact that his administration keeps selling city property into private ownership. An inventory of the town’s real estate held back in 1998 revealed a lot of property about which the town’s authorities had either forgotten or had not known it even existed, and consequently no one controlled it. After the inventory, the budget revenues increased five times. All the buildings offered for sale are first repaired at the expense of the town as it increases their price.

“Also, after we got things sorted out a bit with our real estate, the budget revenues increased from 7 million hryvnyas to 13 million hryvnyas,” added Baranov. I could not help thinking that if something similar was carried out throughout Ukraine, there could be enough money to go round without loans from abroad.

Municipal police, the first of its kind in Ukraine

Recently, many people of Berdyansk had the surprise of their life - one fine day, good-looking young men wearing smart uniforms turned up at their doors. They introduced themselves, saying they were ‘the municipal police,’ and politely asked “Whether everything was all right. Do you get along well with your neighbours? Any problems?” After years of complete neglect on the part of local police officers who were supposed to look into the citizens’ complaints, these visits came as something totally unexpected but encouraging.

“We want law and order in our town. In many countries of the world there is such an institution as the federal police that investigates murders, burglaries, robberies, and so on, and then the municipal police who are to maintain law and order in urban areas. Our militsiya (police) have too many functions to perform and so we decided to set up a new force, the municipal police,” explained Valery Kharchenko, secretary of the city council.

The municipal police in Berdyansk began working in July 2002. This force has been set as a separate unit after a tender had been held among the law enforcement agencies. The tender was won by a department of the State Security Guards Service. There are only 28 officers in Berdyansk’s municipal police who are subdivided into nine units. These units are financed by the city. These municipal police officers are also provided with uniforms, footwear and bicycles, all at the expense of Berdyansk. There is always enough work for them to. In addition to maintaining order in the streets, they make sure no harm comes to the many monuments of Berdyansk. They also act as security guards to the town’s real estate property.

The municipal police who are better trusted by the local population and thus have access to confidential information, also help the regular militsiya in investigating crimes.

Once an official in an unofficial conversation asked Mayor Baranov, “Are you not concerned about the consequences of letting the geni out of the lamp?” (by this the official meant releasing the forces of self-government).

“No, I am not, but I know that if we let it get ut of our control, it will eat us.”

The mayor should not, of course, fear an act of cannibalism but he has to keep ‘on top’ if he wants to be re-elected. And in his plans there are many more things waiting to be done.

Я сіла в масивне “крісло бажань”, зручно примостила руки на кам’яне поруччя, заплющила очі і ... За ідеєю, слід було терміново загадати бажання, і воно обов’язково мало здійснитися. Але в голову чогось нічого путнього не приходило, а всяку дрібноту можна й без крісла вирішити. Поки я гарячково міркувала, що б таке особливе придумати, пролунав невдоволений чоловічий голос: “ Скільки ж ви будете ще сидіти?” Поруч із кріслом уже виросла невелика черга: кожний мучився із своїм бажанням і вірив - воно неодмінно збудеться...

Місто контрастів

Приховувати не стану: Бердянськ мені дуже симпатичний. Ну скажіть, де ще можна знайти такі незвичайні пам’ятники? У центрі міста красується “Бичок-годувальник” (на честь азовського бичка, який врятував городян під час голодомору). Прямо на пожвавленій вулиці з відкритого люка визирає голова сантехніка (скульптурна композиція “Сантехнік”). В парку Шмідта сидять на лавочці “діти лейтенанта Шмідта”. А от і кам’яне “Крісло бажань”, встановлене на Приморській площі. Воно вважається виключно бердянською фішкою.

Але далеко не всі знають, що в Бердянська, знаменитого курорту на березі Азовського моря, є негласна назва: “столиця демократії”. Колись так - напівжартома, напівсерйозно - назвав місто один з високих українських чиновників. У Бердянську фразу запам’ятали і тепер при нагоді неодмінно її цитують, але теж начебто не надто всерйоз. Але той, хто має вуха, за жартом почує хвилювання - “столиця” звучить гордо, а вже демократії - гордість, зведена в куб.

Хоча людині, котра добирається на курорт по вибоїнах вулиць на околиці, порівняння із столицею здасться трохи натягнутим. І поки запилена зелень та убогі будиночки приватного сектора миготять перед очима, якось ніяково міркувати про високе. Але той же відпочиваючий, потрапивши у центр міста, де все радує око, стане в сто разів благодушнішим і не буде чіплятися до того, що вулиці тут носять імена вождів “світового пролетаріату”. Тих самих вождів, котрі любили демократизм тільки централізований.

Як і кожне курортне місто, Бердянськ має дві іпостасі: гості бачать доглянутий і красивий центр, дихають просоленим морським повітрям, насолоджуються теплим Азовським морем і лікують болячки знаменитими грязями. Прихильників бердянського відпочинку не може не тішити, що за останні роки рівень сервісу різко підскочив, і тепер усі приїжджі почувають себе на курорті дорогими гостями. А таких ввічливих водіїв мені ніколи не доводилося зустрічати.

Місцеві ж жителі вже три роки не мають гарячої води. Деякі райони досі не газифіковані. У приватному секторі люди ще туляться в руїнах: житло на курорті продається за підвищеною ціною, а на спорудження нових будинків у міста немає коштів. Ціни на продукти - бич курортів - вищі, ніж у будь-якому іншому невеликому населеному пункті країни.

Проблем у Бердянська справді вистачає. Грошей у міській скарбниці ніколи не буває досить для того, щоб одержати все і відразу. Але те, що в Бердянську зуміли зробити за останні роки, - вражає.

Мерія полегшує собі життя

Поки що нічого кращого за демократію людство не винайшло. Керуючись цим постулатом, команда нинішнього мера Валерія Баранова (другий термін на посаді, перший раз обраний у 98-му) вирішила віддати владу в руки городян. Адже як усюди заведено? Міський голова відповідає у підвідомчому просторі буквально за все, включаючи стихійні лиха. У прийомні дні кабінет мера атакують сотні громадян, його розривають на часточки, вивалюючи на голову бідолахи купу різноманітних проблем. Баранов же, передчуваючи подібну долю, вирішив від дрібноти дистанціюватися. Місто - умовно - розбили на райони, призначили в кожному уповноваженого мерії.

Але інститут уповноважених - це все-таки влада, “нав’язана” зверху. На цьому бердянці не зупинилися і створили виборні комітети громадян у кожному районі. Уповноважений - людина на зарплаті, а в комітетах усі працюють на громадських засадах. У комітетів є свій власний бюджет, який виділяє міська скарбниця з урахуванням кількості жителів. Як розповів Сергій Михайлов - голова комітету мікрорайону Скловолокно (20 тис. жителів), торік, наприклад, їм було виділено 23 тисячі гривень. Сума не дуже й значна, але її вистачило на благоустрій району, вивезення сміття, організацію свят.

- Залучаємо бізнесменів, які в нас працюють. Ми не просимо грошей, але купити на свято дітям морозиво чи подарувати цукерки бабусям - їм під силу, - вважає уповноважений мера по мікрорайону Центр Володимир Амелічев. - Місто теж зробило чимало для підприємців.

Сьогодні в Бердянську діють 12 комітетів мікрорайонів, а в приватному секторі - 33 вуличні комітети. Це - сила. Тепер не хтось у мерії вирішує, де, наприклад, бути скверу чи дитячому майданчику, а самі жителі. Що, звичайно ж, полегшує життя і мерії.

Але на цьому бердянські чудеса самоврядування не закінчуються. Не довіряючи ЖЕКам (а їх не раз лаяли жителі великих будинків), влада вирішила віддати майно в руки самих мешканців. Звичайно, спочатку не обійшлося без драм і непорозумінь, але незабаром у місті зрозуміли, що ТСБД (товариство співвласників багатоквартирних будинків), якщо не панацея від усіх лих, то - вихід з тупика. Спочатку мешканці приймають рішення стати хазяями у своєму будинку, вибирають старшого, місто робить капітальний ремонт і з спокійною душею передає будинок у приватні руки. Відтепер за все відповідають самі мешканці: стежать за чистотою, виключають світло в під’їздах, розбираються з порушниками і витрачають гроші, зібрані за комунальні послуги, на свій розсуд. За п’ять років було створено 46 таких об’єднань. Тільки от біда - всіх бажаючих одразу перевести в ТСБД неможливо, не вистачає коштів, тому виросла черга. Однак є надія, що згодом усі багатоквартирні будинки знайдуть своїх справжніх господарів.

Що скаже тьотя Клава?

У Бердянську мені вперше в Україні довелося почути словосполучення “муніципальні слухання”. Інакше кажучи, це - міські збори, в яких може взяти участь, за бажанням, будь-який городянин. Слухання ці важливі тим, що жодне серйозне для міста рішення не приймається без обговорення на зборах бердянців.

- Як часто трапляється? Мер із своїм замом закриваються в кабінеті й складають план розвитку міста. Отут будуємо, отут - ні. Ми ж пішли іншим шляхом, - розповідає мер Бердянська Валерій Баранов. - Провели збори громадян у кожному районі. Люди нам накидали 8 томів своїх побажань - від асфальтування вулиць до спорудження басейну. Ми все зібрали, відкинули те, що не лізло в жодні ворота, додали свої проекти і винесли на муніципальні слухання план стратегічного розвитку міста до 2010-го року. В Палаці культури розвісили карти, креслення, таблички і ознайомили з планом усе місто, навіть випустили окрему брошуру. Під план і формували бюджет. Торік його освоїли на 100%. Також ми щороку на слуханнях затверджуємо план поповнення бюджету. Звичайно, навряд чи тітка Клава нам підкаже, де грошей заробити, але ми вважаємо за свій обов’язок знайомити з планами всіх, раз на тиждень звітуємо перед громадянами через газету - звідкіля гроші і куди їх витратили.

Баранов не приховає, що вони активно продають міське майно. Розпродати все не бояться. Справа в тому, що після опису міського майна, проведеного в 98-му році депутатською групою, з’ясувалося: є власність, про яку навіть не знали, якою невідомо хто розпоряджався або й взагалі ніхто. Після інвентаризації надходження до бюджету виросли в 5 разів. Причому всі споруди, виставлені на продаж, спочатку ремонтуються, відповідно зростає й вартість.

- Коли ми частково навели порядок у земельних стосунках, - продовжує Баранов, - надходження збільшилися з 7 мільйонів гривень у рік до 13 мільйонів. Але це тільки початок.

Взялася б за розум уся країна, жодних кредитів і не потрібно було б!

Муніципальна міліція - перша в країні

Одного прекрасного дня бердянці були сильно спантеличені: у двері десятків квартир подзвонили симпатичні хлопці в красивій формі і представилися - муніципальна міліція, прийшли познайомитися. Запитали: як живете-можете, чи не сваритеся із сусідами, які проблеми? Люди, котрі роками в очі не бачили дільничних міліціонерів, були ошелешені - до них виявляють увагу, їхні турботи комусь цікаві!

- Нам потрібен порядок у місті, - сказав мені секретар міської ради Валерій Харченко. - В усьому світі є федеральна поліція, яка розслідує вбивства, грабежі і т.д., і є муніципальна, котра підтримує порядок. У наших міліціонерів до дрібниць просто руки не доходять, тому ми в черговий раз “побігли перед паровозом”.

У Бердянську з 1 липня 2002 року почав офіційно функціонувати підрозділ “Муніципальна міліція”. Причому її не створювали спеціально як юридичну структуру, а провели тендер серед правоохоронних органів. Його виграв відділ Державної служби охорони. Штат - лише 28 осіб, вони розділені на 9 бригад. Фінансується міліція з місцевого бюджету: на кошти міста придбали форму, взуття, велосипеди. Роботи “муніципалам” вистачає: вони забезпечують порядок, охороняють пам’ятники, надають послуги щодо захисту комунальної власності.

До речі, завдяки тому, що “муніципали” знаходяться ближче до народу, вони одержують багато корисної інформації, котра допомагає звичайним міліціонерам розкривати злочини по лінії карного розшуку.

Якось одна офіційна особа в неофіційній бесіді, натякаючи на “розгул самоврядування”, запитала у Валерія Баранова:

- Не боїшся, що випустив джина з пляшки?

- Ні, не боюся. Знаю тільки: якщо ми про нього забудемо, він нас з’їсть.

Можливо, і не з’їдять, але не переоберуть - точно. А стільки ще хочеться зробити...