If you need a couple of millions to launch a business, you turn to a bank for a loan. If you are broke and there are still a few days to go before you receive your paycheque you turn to friends to help you out. But if there’s no one to borrow money from, you go to a pawnbroker. There are quite of few them in Ukraine - about a thousand, or as a popular Ukrainian saying goes, there are as many of them as there are fleas on a dog. Their size and scale of business vary - from small hockshops with a statutory capital of 15 hryvnyas to almost loan banks with as much as 10 million hryvnyas of statutory capital. Big pawnbrokers operate like banks, advancing loans to customers who pledge a consignment of goods as security on the loans; on the other hand, there are small pawnbrokers that simply trade stolen goods. But all of them have one important feature in Ukraine that unites them - they are all illegal in the sense that there is no law that regulates their activities.

A bill, On Pawnbrokers in Ukraine, is about to go through its second reading in parliament. It is the first such bill submitted to parliament and is an attempt to introduce control over pawnbroking in Ukraine, a sphere of business that has not been properly studied in this country. So far, pawnbroking has been regulated by the “instructions” of the Mintorh (Ministry of Trade) of Ukraine. There is a lot of fuss around the bill, as there is a suspicion that the bill, if it becomes law, will be in favour of the big pawnbrokers and to the detriment, or complete ruination, of the small ones.

Bank’s smaller siblings?

The pawnbroker can be looked upon as an institution providing emergency financial help. Advancing loans against household goods or personal effects pledged as security can be regarded as a form of credit alongside mortgage or HP. Banks to which we trust our money for safe keeping (in spite of occastional reports of bankruptcies) are looked upon as respectable institutions, whereas pawnbroking is often viewed as a not quite decent business.

There can be several reasons for such denigration. Firstly, unlike the banks, pawnbrokers do not check out their customers - when you take your cell phone, or a TV set, or family jewels or an old sheepskin coat to a pawnbroker, the clerk will not ask you any questions except for your ID. In some semi-legal pawnshops, when they give you, say, twenty hryvnyas for a silver spoon, they just ask your name and enter it into the books without requiring any ID. That is why, in the opinion of the law-enforcement bodies, so many stolen articles find their way to such pawnbrokers. Also, it happens often enough that a drunkard pawns things that he brings from home without asking for permission from the other members of his family.

On the other hand, customers know very little about the pawnbrokers they take their articles to. In contrast to the banks, the pawnshops do not have to undergo audits, they do not publish or disclose balance sheets and are not obliged to meet set financial standards. There is even no regulation stating what their minimal statutory capital should be. And this is a thing of particular importance.

The absence of such regulations or of any state control at all allows pawnbrokers to charge any interest they like: interest charges of up to 30 % a month are not uncommon.

With such high rates of interest, who could need to use their service? As it turns out, quite a lot of people do. Starting from drunkards and poor students (the former bring to the pawnbroker such items as their wedding rings) up to small traders who need a quick short term loan. One such trader told me that he had been taking loans from a pawnbroker for a couple of years, pledging his old Mercedes as security. As a regular he gets a reduced rate of interest - 15 percent for forty days which he finds manageable. He does not want to have anything to do with banks as a matter of principle for the simple reason - that banks operate under the watchful eye of the National Bank, the tax inspection and other state authorities. There is no such thing in this country as “banking secrets” while as by contrast a pawnbroker which employs only three people- the clerk, the manager and the guard - will not ask too many questions and will not inform about this businessman, who is officially registered as unemployed to the fiscal authorities.

However, there are several negatives as regards pawnbrokers. Paradoxically, it is this total lack of any control that is one of the major drawbacks. If the businessman who confided in me gets himself into trouble and cannot buy back his car on time, they will probably sell it pretty quick, and there is no law to stop them.

To pawn an apartment as security is fraught with danger for the borrower. A competent source told me that they knew of several cases when residences were pawned by the issue of a power of attorney in the name of the creditor and in this way the pawnbroker received the right to the real estate so pawned. And in spite of the fact that the borrower often knows that it is illegal to pawn real estate (the pawn agreement is not registered in BTI - Bureau of Technical Inventory), they go anyway because they need the money urgently. They do not go to the banks because of the bureaucratic procedures involved as they have to follow the law. The sale of consignments of goods or securities that are pawned and then are not bought back is not controlled by any state-imposed regulations. Customers pawn such goods and securities with the pawnbroker’s “word of honour” being their only guarantee. Such operations are common practise.

It should also be mentioned that among the money lenders in the pawnbroking business there are those that are careful to maintain their good reputation. However there are others whose main purpose is to launder dirty money. Anybody, regardless of their social status or criminal past and both natural persons and legal entities, can be the founders of a pawnbroker, and among such founders one can find quite a few “irresponsible characters.” Limited companies can set up a pawnbroker, that is companies with a limited liability, and operate them with almost unlimited irresponsibility.

Regulations

The only sphere of the pawnbroker business in Ukraine which is more or less state-regulated is “operations with precious metals.” However, there are too many instructions from the Finance Ministry, the State Assay Office and the National Bank. Besides, it is only the Derzhskarbnytsya (State Treasury) that has the right to buy the pawned precious metals from the pawnbrokers. They have been trying hard to obtain the right to sell the pawned jewellery which has not been bought back for some time, but so far have failed to do so.

In fact, the big and “respectable” pawnbrokers do not care to deal in such “trinkets” as wedding rings and other jewellery. Such pawnbrokers operate with hundreds of thousands of hryvnyas, and they want the business properly regulated, as this would also facilitate proper business development.

It is not surprising therefore that among the authors of the first bill on pawnbrokers and their activities (there are several bills now) were, in addition to Oleh Tyahnybok, an MP, several lawyers from one of the biggest pawnbrokers of Ukraine, Ukrayina. It would not be too farfetched to imagine that such bills are being lobbied not only by Ukrayina but by other leading pawnbrokers such as Skarbnytsya, Aladan and Sofiya. But this author cannot state this as a fact, - this supposition is based on hearsay and the grapevine rampant in the business. The smaller pawnbrokers are afraid though that these bills will favour the bigger ones to the detriment of the smaller. Why?

Because, firstly, a system of state licensing and registration is proposed and without such a license, the unlucky pawnbrokers will have to either quit or go underground.

Secondly, in order to receive a license, a minimum amount of statutory capital will have to be declared. Disagreements as to what this amount should be have so far prevented the pawnbroker bill from going into a second reading. A previous bill allowed for a differentiating approach, depending on the location of the pawnbroker - Ѕ50,000 if the pawnbroker operates within the territory of a city or a district; Ѕ100,000 if it is in Kyiv; Ѕ150, 000 if its activity will include the whole of an Oblast; and Ѕ500,000 - if the whole of Ukraine will be involved. An alternative from the government proposes that the amount of the statutory capital should be Ѕ20,000, no matter where the pawnbroker is set up. So there is no consensus among the lawmakers - some want it to be Ѕ150,000, while others are satisfied with Ѕ20,000.

The smaller pawnbrokers are worried as for them a statutory capital of Ѕ150,000 is absolutely impossible. Probably, the banks in the capital could give small loans quite quick enough, but in provincial towns it is almost impossible to get a loan of, say, a few hundred hryvnyas without spending a lot of time. While at a pawnbroker you can get your money in ten minutes. So, too big a statutory capital would make it impossible for the poorest to get a quick small loan.

The smaller pawnbrokers are sure that the big wheels in their line of business also want to be given the right to give credits to companies, to obtain the power of attorney for managing the financial assets of natural persons and legal entities by proxy, and to deal with real estate (apartments, plots of land. garages, etc) by accepting it as security. Such bigger pawnbrokers “voluntarily” take it upon themselves to pledge “to raise the level of cooperation” with the law-enforcement bodies, particularly in the struggle, of the much talked about these days, money laundering. To achieve their goals, they even agree to introduce a system of keeping records of their customers and of the services provided, and make these records available to the authorities on demand. So these pawnbroking businesses offer the state a compromise in order to have their rights augmented while the smaller pawnbrokers find such concessions not beneficial for them at all. Besides, many of them are not so eager to enter into closer contacts with the law-enforcement agencies, for the simple reason that these pawnbrokers may be connected with the criminal underworld. I, for one, cannot give any recommendations as to how to reconcile their differences and satisfy all sides, and the MPs do not seem to know either.

Evidently, some “golden mean” should be found, which, on the one hand would allow the pawnbrokers of various levels to function more or less profitably, and on the other, would provide some protection against crooks. I am not sufficiently qualified to make specific recommendations as to the exact regulations however it would seen to me that the responsible lawmakers should be able to draft legislation which regulates the market, keeps out the crooks, but still allows for the pawnbroking business to be able to function for all levels of clientele. There is clearly a need for their service from both small and large borrowers. There is obviously going to be a lot of debate between pawnbrokers, their lobbyist, and the lawmakers this autumn.

A bill, On Pawnbrokers in Ukraine, is about to go through its second reading in parliament. It is the first such bill submitted to parliament and is an attempt to introduce control over pawnbroking in Ukraine, a sphere of business that has not been properly studied in this country. So far, pawnbroking has been regulated by the “instructions” of the Mintorh (Ministry of Trade) of Ukraine. There is a lot of fuss around the bill, as there is a suspicion that the bill, if it becomes law, will be in favour of the big pawnbrokers and to the detriment, or complete ruination, of the small ones.

Коли не вистачає кількох мільйонів - йдуть за кредитом до банку. Коли треба дотягти до зарплати, а позичити 100 грн нема в кого, - звертаються до ломбардів. Останніх в Україні, як бліх на собаці, - близько тисячі. Та й масштаби діяльності різні. Є “позичкові будинки” зі статутним капіталом в 15 грн (!), є - із десятьма мільйонами. Одні працюють майже нарівні з банками, кредитуючи підприємців під заставу товарних партій, інші просто скуповують вкрадені речі. Всіх єднає одне - вони поки що знаходяться поза законом.В парламенті зараз готується до другого читання проект закону “Про ломбарди в Україні”. Це перша спроба встановити державний контроль за цією сферою фінансових послуг. Досі діяльність ломбардів регулюється інструкціями Міністерства торгівлі УРСР. Разом з тим, навколо закону, як і навколо ломбардів, багато метушні: вважається, що зацікавлені особи хочуть виписати закон так, аби він працював на користь великих ломбардів і знищив маленькі...

Молодші брати банків

Що таке ломбарди? Фактично, це заклади швидкої фінансової допомоги. Видача термінової позички під заставу рухомого майна (а саме так визначається функція ломбарду) - один з різновидів споживчого кредитування (поряд з іпотекою, придбанням товарів на виплат). Але якщо до банків - установ, яким ми довіряємо свої гроші, незважаючи на випадки голосних банкрутств в усьому світі, ставляться з повагою, то лихварство завжди зневажалося як не зовсім порядний бізнес.

Причин тому кілька. По-перше, на відміну від банків, ломбард не перевіряє своїх позичальників: беручи в заставу мобільник, телевізор, сімейну дорогоцінність чи ношену дублянку, працівник ломбарду лише цікавиться наявністю паспорта в клієнта. А в напівпідпільних закладах такого гатунку, видаючи 20 грн. в обмін на срібну ложку, досить часто просто записують прізвище зі слів клієнта. От чому, на думку представників правоохоронних органів, у ломбарди нерідко потрапляють речі вкрадені або взяті без дозволу п’яним батьком сімейства.

З іншого боку, клієнти ломбардів не мають жодної інформації про реальний стан заставних контор: на відміну від знов-таки банків, ломбарди не проходять аудиту, не публікують свої баланси і не зобов’язані виконувати фінансові нормативи. Більше того, вітчизняним законодавством не обумовлений навіть мінімальний розмір статутного фонду. Просимо читачів звернути увагу на цей нюанс, оскільки про розмір статутного фонду мова піде трохи далі.

Відсутність будь-яких нормативів, а також інших складових державного контролю призводить до того, що ломбарди можуть встановлювати кредитні ставки на свій розсуд. Проценти по позичках коливаються від 16-ти до 30-ти на місяць!

Запитаєте, хто ж погоджується на користування послугами заставних будинків? Відповідаємо - досить багато людей. Від тих же п’яничок чи студенток, що в безвиході закладають на тиждень золоті обручки, до дрібних підприємців. Один знайомий мені “човник” розповідав, що кредитується в ломбарді вже третій рік під заставу старого “Мерседеса”: як постійному клієнту йому дають вагомі знижки і його цілком влаштовує плата за користування кредитом - близько 15% за 40 днів. Він принципово не хоче мати справу з банками, вважаючи, що це надто марудно. І знаєте чому? Бо банки знаходяться під пильним оком Нацбанку, податкової інспекції та інших державних наглядачів. Вже досить давно банківської таємниці фактично не існує. А в ломбарді, де працюють троє осіб (разом з охоронцем і директором), “човника”, котрий офіційно має статус безробітного, ніхто не “здасть” фіскальним органам.

Втім ця зручна “тінь”, що супроводжує діяльність ломбардів, має для позичальника не тільки позитиви, а й численні недоліки. Один з них полягає в тому, що контролю за реалізацією застав теж практично немає. Якщо припустити, що мій знайомий потрапить у скрутну ситуацію і не викупить своє авто, він може швидко посваритися з друзями-ломбардистами, бо вони відразу продадуть його машину на базарі. І ніхто їм не зможе перешкодити, бо продаж відданих під заставу машин у ломбарді досі регулюється ... правилами комісійної торгівлі радянського зразка.

Той, хто заставляє квартиру, також дуже ризикує, може мати великий клопіт. Співробітники компетентних органів розповідали мені, що доводилося фіксувати випадки, коли генеральне доручення на застави квартир чи приватних будинків оформляли на ім’я кредитора, що дає право розпоряджатися майном боржників. І хоча деякі позичальники знали, що закладати нерухомість у ломбард незаконно (угода застави не реєструється в БТІ), йшли на це, тому що мали потребу в грошах негайно, а банки, як відомо, квапитися не люблять. А збут “невикуплених” товарних партій і цінних паперів взагалі не обтяжений жодними нормативними обмеженнями - їх просто передають під чесне слово. Разом з тим, саме ці угоди є особливо масштабними в порівнянні з банківськими кредитними операціями.

До сказаного можна додати, “правнуки Гобсека”, як і всі установи сфери фінансових послуг, поділяються на такі, що бережуть свою репутацію, і напівкримінальні, де “відмиваються” злодійські “общаки”. Оскільки засновником ломбарду може стати будь-яка фізична чи юридична особа, в цьому статусі виступають і явно некредитоспроможні пенсіонери, і люди, що мають судимість за майнові злочини. Парадокс у тому, що засновниками товариства з повною відповідальністю можуть бути “безвідповідальні” “ЛТДшки”.

Закон-регулювальник

Єдина сфера ломбардної діяльності, що відрегульована більш-менш чітко, це операції з дорогоцінними металами. Тут інструкцій Мінфіну, Державної пробірної палати і Нацбанку хоч відбавляй. До того ж монопольне право на викуп заставного золота має Держскарбниця: ломбарди давно “гарчать” з цього приводу і просять дозволити їм самостійно продавати ювелірні вироби, але правоохоронці не погоджуються.

Втім великі заставні фірми не звертають особливої уваги на такі дрібниці, як обручки чи сережки. Вони вже працюють з оборотами в сотні тисяч гривень, і для того, щоб всю цю діяльність легалізувати, їм потрібен відповідний закон. Великі гроші, бачте, вимагають великого розмаху, а “розмахнутися” без правового базису неможливо.

Невипадково авторський колектив першого парламентського законопроекту (тепер їх кілька), крім депутата Олега Тягнибока, складався з представників юридичної служби одного з найбільших ломбардів країни з промовистою назвою “Україна”. Можна також припустити, що законодавчі новації лобіюються не тільки цим ломбардом, а й іншими поважними лідерами ринку - “Скарбницею”, “Алданом”, “Софією” тощо. Втім це тільки припущення, яке будується на розмовах, що точаться по всіх усюдах “ломбардного ринку”. Малі “гобсеки” вважають, що пропозиції народних обранців явно розраховані на зміцнення становища великих ломбардів і “відсівання” дрібних. Яким чином? Дуже просто.

По-перше, пропонується запровадити систему державного ліцензування і внесення до Реєстру. Без ліцензії лихварям доведеться або піти з ринку, або перейти в підпілля.

По-друге, щоб отримати ліцензію, треба буде створити статутний фонд ломбарду. Навколо остаточної цифри його розміру тривають дискусії, які не дають змоги проголосувати законопроект у другому читанні. Попередній варіант депутатського проекту передбачав диференційований підхід до мінімальних розмірів статуту ломбарду і вимагав мати 50 тис. євро, якщо ломбард діє на території міської чи районної громади, 100 тис. євро - якщо послуги надаються на території Києва, 150 тис. євро - у межах області і, нарешті, 500 тис. євро - на території всієї України. В той же час, відповідно до урядового сценарію, було досить лише 20 тис. євро без прив’язки до території. Тепер цифри змінилися. Одні депутати вимагають, щоб статут складав 150 000 євро, інші вдовольняються - 20 000 євро.

Дрібні підприємці стурбовані, оскільки їм поповнити статутний фонд, скажімо, на 150 000 євро просто нереально. Провінціали так і кажуть: “Може, в столиці банки і займаються ломбардними операціями, але в маленьких містах спробуйте швидко одержати в банку невелику позичку в 100 гривень. Не одержите. А в ломбарді це можна зробити за 10 хвилин. Так що, ми залишимо найбідніші верстви населення без шансу на фінансову допомогу?”.

Дрібнота впевнена, що великі колеги по бізнесу паралельно зі збільшенням статутного капіталу хочуть випросити собі право кредитувати підприємствa, здійснювати довірче керування фінансовими активами фізичних і юридичних осіб, а також приймати нерухоме майно (наприклад, квартиру, земельну ділянку, гараж) на відповідальне збереження. За це великі “гобсеки” беруть на себе добровільне зобов’язання “підвищити рівень співробітництва” із правоохоронними органами, особливо в контексті модної зараз теми боротьби з відмиванням брудних грошей. З цією метою вони погоджуються запровадити систему обліку клієнтів і наданих їм послуг, а також зробити її доступною увазі компетентних служб. Такий собі конформізм влади і бізнесу для розширення повноважень останнього. Малим ломбардам це не вигідно. Та й з правоохоронними органами вони не дуже бажають співробітничати, оскільки саме дрібнота є кримінально небезпечним середовищем. У чому вихід, і як збалансувати інтереси всіх зацікавлених сторін - великих і малих ломбардів, держави та клієнтів, я, на жаль, достеменно не знаю. Та й законодавці, схоже, теж.

Очевидно, має бути винайдена якась “золота середина”, котра, з одного боку, дозволила б працювати “позичкарям” різного рівня, з іншого - зберегла б клієнтів від зіткнення з шахраями. Гадаю, в цьому контексті було б непогано записати в закон такі вимоги, як обов’язковий аудит, обнародування балансів, система обліку, оцінки і зберігання майна, котре закладається, тощо. Може, було б доречно запровадити терміни операцій з мікро- та макрокредитування, і відштовхуючись від цього визначати мінімальний розмір статутного фонду. Втім я не фахівець, аби радити поважним спеціалістам, що робити. Можу тільки прогнозувати: ломбардна осінь буде в нас так само “спекотною”, як і політична. Побачимо...