Андрій Шевченко: циклон зi Сходу
Bіктор МаргитичНаприкінці минулого року нападаючий “Мілана” Андрій Шевченко був включений до складу державної делегації України, котра ідвідала з офіційним візитом Італію. Коли Леонід Кучма і особи, що його супроводжували, переступили поріг кабінету Сільвіо Берлусконі, відбувся такий епізод. Прем’єр-міністр Італії дістав з кишені білоосніжний носовичок і, ставши на коліно, протер туфлі українському футболісту. - Золота нога! - широко посміхаючись, пояснив приголомшеним присутнім керівник держави. Напередодні в матчі другого групового турніру Ліги чемпіонів Андрій забив переможний для “Мілана” гол у ворота вічного конкурента італійців - мадридського “Реала”.

Розоритель Берлусконі
Багато оглядачів називають кульмінаційним моментом біографії українського вундеркінда 5 листопада 1997 року. Цього дня київське “Динамо” у груповому турнірі Ліги чемпіонів розгромило в гостях знамениту іспанську “Барселону” - 4:0. Три м’ячі, які забив Андрій на “Ноу Камп”, одразу перетворили 21-літнього форварда на знаменитість. Нинішній президент динамівського клубу Ігор Суркіс зауважує: ще в грудні 1994-го після гри з німецькою “Баварією” за 18-літнього хлопця імениті закордонні клуби пропонували дев’ять з половиною мільйонів доларів.
У вересні 1997 року інформаційні агентства знову вистрілили сенсаційною новиною. Власник італійського “Мілана” запропонував киянам за Шевченка 17 мільйонів доларів. Керівництво “Динамо” відмовилося від трансферу, не збираючись найближчим часом продавати нападаючого за жодні гроші: 20-літній юнак ще не сформувався як футболіст, не реалізував своїх можливостей ані в клубі, ані в збірній України.
Через два роки талант вихованця динамівської школи вже оцінювався на рівні найяскравіших зірок світового футболу. Під час особистої зустрічі президентів “Мілана” і “Динамо” - Сільвіо Берлусконі та Григорія Суркіса - відомий італійський телемагнат не втримався від жартівливого зауваження:
- Ви та сама людина, котра хоче мене розорити.
За офіційними даними, придбання Андрія Шевченка обійшлося власнику найпопулярнішої у світі команди в 25 мільйонів доларів. Це трохи менше, ніж коштував іншому італійському клубу - “Інтеру” кращий футболіст світу-97 бразилець Роналдо. Багато фахівців мали сумнів, чи не занадто рано 22-літній хлопець потрапив на “розпечену сковорідку”, як у світі називають італійську “Серію А”. Сам Андрій відповів на це запитання так:
- Мені здається, я виїхав вчасно. Я вдячний Григорію Суркісу і Валерію Лобановському за те, що вони відпустили мене в потрібний момент. Гадаю, ще рік тому я не був готовий до нового життя. Але потім трапився вдалий сезон “Динамо” в Лізі чемпіонів, де ми дійшли до півфіналу. На Заході мають ціну ті футболісти, яких Європа бачить у грі. Тренер “Мілана” Альберто Дзаккероні дивився матчі з моєю участю і знав, на що я здатний. Для виступу у великому клубі це великий плюс. Крім того, я хотів довести всім, що гравці з колишнього Союзу можуть виступати в італійській першості не гірше за інших зірок.
“На першому плані поки що футбол”
Шанувальники таланту футбольного бомбардира звично повторюють, що Андрій - уродженець Києва, вихованець динамівської футбольної школи. Але народився Шевченко в місті Яготині, що на Київщині. І перші місяці свого життя провів у селі Двирківщина Київської області.
- Мій батько багато років служив у Радянській армії. Коли його перевели до Києва, житло надали не одразу. Можна було знімати квартиру в столиці, але батько вирішив відправити маму разом із моєю старшою сестрою до родичів у Двирківщину, це кілометрів сто від столиці. Коли мені ще не виповнилося й року, ми перебралися до Києва. Тому я вважаю українську столицю своєю фактичною батьківщиною, де я прожив двадцять два роки, поки не переїхав у Італію.
Коли журналісти запитують, чи нудьгує Андрій за Києвом, він, як правило, відповідає, що свій Київ перевіз у Мілан. У першій італійській квартирі футболіста, неподалік від клубного офісу, зараз мешкають батьки Андрія, сестра Олена, випускниця Київського інституту культури, старша за свого брата на два з половиною роки, і її чоловік, також Андрій. - Що було найскладнішим після переїзду в Мілан? - Вивчити мову і пристосуватися до місцевого способу життя. Для того, щоб засвоїти італійську, намагався використовувати кожну можливість. Поки рідні не перебралися до мене, я практично щодня вечеряв у ресторані з кимось із гравців.
Спочатку мені дуже допомогли мої нові партнери Мальдіні, Костакурта, а особливо Массімо Амброзіні, з яким я жив на тренувальних зборах в одній кімнаті.
“Соромливий і стриманий у приватному житті, але на футбольному полі “вибуховий” і нестримний; пристрасний більярдист і хокейний уболівальник, але не прихильник комп’ютера і відеоігор; великий аматор читання, особливо книжок з історії (зокрема, про Наполеона)”. Так виглядає портрет знаменитого українського футболіста на сторінках книжки спортивного журналіста Енцо Катанія “Диявол зі Сходу”, котра побачила світ два роки тому в Італії. Уболільвальники на Апеннінах обожнюють форварда, який вже давно став кумиром місцевих тіфозі: на трибунах “Сан-Сіро” майорять жовто-блакитні прапори, справжні фани “Мілана” пишуть плакати українською мовою, у сувенірних крамницях майки з прізвищем Shevchenko свого часу успішно потіснили інтерівскі футболки Ronaldo.
Сам Андрій визнає, що у важкі моменти життя воліє сідати за кермо. Дорога його заспокоює: - Машинами я перехворів ще в Києві. З дитинства мріяв про який-небудь мопед, не кажучи вже про мотоцикл. Але батьки могли купити мені тільки велосипед. Коли почав грати за “Динамо” і заробив перші гроші, вирішив купити авто. У Києві в мене були Мерседес і джип Лендровер. У Мілані мені за контрактом надали Опель, а потім я знову повернувся до звичного Мерседеса.
Про особисте життя Шевченко говорити не любить: - На даний момент одруження перешкодило б моїй роботі. Про це я поміркую через кілька років. А поки що на першому плані футбол.
Шанувальник солодкого і костюмів від Армані
Перше і найголовніше запитання, яке ставили Андрієві італійські журналісти після переїзду на Апенніни, звучало так: “Чи зуміє він показати себе?” При цьому постійно наводили приклади Заварова, Канчельскіса, Михайличенка, згадували про їхні невдачі.
Свого часу нинішньому тренеру київського “Динамо” так і не вдалося пристосуватись ані до манери гри італійської “Сампдорії”, з якою він уклав контракт, ані до італійського способу життя. Ось як пояснює причини того, що Олексій не продемонстрував свого звичного - У Михайличенка є риси, типові для всіх футболістів, вихованих при соціалізмі. Підписавши контракт і поклавши на свій рахунок гроші, вони на цьому задовольняються... А, приміром, Віаллі, котрий виріс у іншому суспільстві, вважає, що грошей ніколи не буває багато. Він постійно хоче заробити ще більше. Тому Віаллі віддається грі весь час, а Михайличенко - від випадку до випадку.
З цього погляду, 22-літньому Андрію було значно легше адаптуватися до інших умов життя. Насамперед, тому, що Україна, хоча й не без зусиль, намагається жити за ринковими законами. Зарубіжні контракти наших спортивних зірок уболівальники сприймають як річ цілком повсякденну. Змінюється й менталітет гравців, котрі вже внутрішньо готові продовжувати свою кар’єру в солідних західних клубах. А головне, на думку фахівців, - Шевченко знаходиться в розквіті своєї футбольної зрілості, на відміну від згасаючих зірок недалекого минулого (раніше виїхати на Захід міг тільки гравець, який досяг 28-літнього рубежу).
Зараз, коли Україна зажила по загальних ринкових законах, різко змінився й менталітет футболістів. Перед від’їздом у “Мілан” Шевченко щороку одержував у київському “Динамо” з урахуванням премій за перемоги в розиграші Ліги чемпіонів близько двохсот тисяч доларів. “Це мало за італійськими мірками, але це “неймовірні гроші” за українськими стандартами, - написала свого часу популярна “Гадзетта делло спорт”. - Шевченко вже живе у своїй країні, як цар, але справжніх райських умов ще не бачив”.
У сезоні-99, коли Андрій вдягнув футболку однієї з найбагатших команд світу, гравці основного складу “Мілана” одержували щороку від одного до двох мільйонів доларів. Сьогодні власника Кубку європейських чемпіонів неможливо уявити без вихованця київського футболу, чий річний доход, за неофіційними даними, становить близько п’яти мільйонів євро (не враховуючи спонсорських контрактів).
Шанувальники футболу в усьому світі звернули увагу, що Андрій Шевченко став новим обличчям Gіllеttе - компанії, котра йому дуже подобається. Знаменно, що контракт Андрія з відомою торговою маркою став першою угодою, підписаною з українським професійним футболістом. У січні нинішнього року в Мілані проходив Тиждень високої моди. Почесними гостями відомого модельєра Армані були зірки футболу Крістіан Вієрі, Луіш Фігу, Каха Каладзе й Андрій Шевченко. Лідер атаки “Мілана” нерідко виходить на подіум у костюмах нової колекції свого улюбленого модельєра, а рік тому вони вдвох прилітали до Києва - відкривати в столиці України фірмовий магазин Армані.
- Не буду приховувати, хотілося спробувати себе в новій ролі, - зізнався Андрій журналістам у рідному місті. - Я подружився з родиною Армані. І коли Маестро запропонував взяти участь у показі, із задоволенням погодився. Як мені здалося, вийшло вдало: сподобалося і мені, і публіці.
Партнер Шевченка по “Мілану” Паоло Мальдіні володіє в північній столиці Італії кількома ресторанами і дискотеками. Форвард іншого міланського клубу “Інтер” Крістіан Вієрі - власник бару “Бачі е Абрачі”, що в перекладі означає “Поцілунки й Обійми”. Андрій поки що не збирається займатися бізнесом. Він із задоволенням відвідує місця, де часто збирається богема одного з найбільших “футбольних міст” світу. Йому подобається атмосфера ресторану “Торре Дельманджо”, куди Андрій може приїхати й сам - просто повечеряти разом із хазяїном. За словами сестри Шевченка Олени, її знаменитий молодший брат - страшенний ласун. Але при цьому жодних проблем із зайвою вагою не має і на дієтах не сидить.