Дорога посада
Олександр ЮрчукMешканці Автономної республіки Крим заробляють гроші “хвилями”, від сезону до сезону. Мається на увазі курортний сезон, коли на півострів приїздять тисячі відпочиваючих, гроші яких і дають можливість “тубільцям” протриматися до наступного літа. Приблизно така ж ситуація утворюється і в українському політикумі, котрий живе від виборів до виборів.
Витрати обіцяють бути значними
Виборна кампанія - це, насамперед, гроші, котрі запускаються в політичний обіг з конкретною метою: дістати місця в парламенті або посаду президента. Відразу оживають численні політичні партії, котрі, як правило, впадають у летаргію в період між виборами. У засобах масової інформації формуються бюджети на передвиборну рекламу, уточнюються списки політиків, поява яких на телеекранах неприпустима за жодні, навіть дуже великі гроші.
Вибори 2004 року, за попередніми оцінками, повинні стати найдорожчим політичним проектом за всю історію незалежної України. По-перше, обирається новий глава держави після двох термінів президентства Леоніда Кучми. По-друге, від результату електоральної кампанії залежить економічне благополуччя принаймні одного фінансово-політичного угруповання України - СДПУ(о). Об’єднані соціал-демократи прекрасно розуміють, що в разі програшу команді Віктора Ющенка вони можуть опинитися, як мінімум, у політичній ізоляції. По-третє, діючий Президент зробить усе можливе, щоб забезпечити собі після відставки життя, гарантоване від політичних потрясінь.
Уже сама постановка задачі свідчить про масштабність майбутніх електоральних витрат, оскільки політичним угрупованням доведеться глибоко залізти в кишеню, аби належним чином спонсорувати своїх політичних друзів й укріпитися на належному рівні. Правда, прем’єр-міністр Віктор Янукович, котрого називають одним із ймовірних кандидатів у президенти від блоку влади, що тільки формується, оцінює передвиборні витрати на рівні $30 млн. За його словами, саме така сума буде закладена в бюджет 2004 року на проведення виборної кампанії. Приблизно стільки ж було офіційно витрачено на організацію і проведення президентських виборів 1999 року. Неофіційно - у межах $1 млрд. Таку цифру називають деякі експерти, котрі брали безпосередню участь в організації кампанії-99.
Правильно сплануй свій бюджет
Цілком зрозуміло, що суму в $30 млн навіть не можна назвати базовою. Це просто організаційні витрати Центральної виборчої комісії. Але ж у кожного кандидата в президенти є свій бюджет. Відповідно до закону про вибори глави держави, претендент на вищу посаду може витратити на проведення виборної кампанії приблизно $320 000. Не більше того. Це смішна, за електоральними мірками, сума, якої навряд чи вистачить навіть на організацію ефективної телевізійної реклами. Але ж треба ще зібрати мінімум 1 млн підписів для реєстрації кандидатом у президенти. За розцінками 1999 року, “собівартість” кожного підпису - від 5 центів до 1 долара. Вже є фірми, котрі готуються до надання такої передвиборної послуги. До речі, чим вище ціна, тим якісніше збираються підписи, оскільки в Центральній виборчій комісії вони будуть перевірятися з метою виявлення фальшивок. Крім того, відповідно до закону про вибори глави держави, виборці повинні підписатися за того чи іншого кандидата в більшості регіонів України. Іншими словами, не можна робити ставку тільки на міста-мегаполіси. Досвід проведення виборної кампанії 1999 року свідчить про те, що кандидати використовують збирання підписів й для рекламних цілей. Між ними навіть розгортається “соціалістичне змагання”: хто збере більше підписів.
Отже, давайте зробимо прості арифметичні дії. Полічіть - зібрав пару мільйонів підписів, значить точно виклав не менше одного мільйона доларів. Виняток становлять лише кандидати від партій, котрі мають розгалужену регіональну структуру (комуністи і соціалісти). Не дуже великі витрати будуть на даному етапі й у Віктора Ющенка, котрий поки що має найбільший передвиборний рейтинг (десь 20 %). Але йому доведеться витратитися на організацію перевірки відповідності автографів виборців і реальних паспортних даних, оскільки ймовірність провокацій щодо нього дуже висока. Адже якщо Центрвиборчком виявить підробки, автографи “забракуються”, і забезпечено політичний скандал. У будь-якому випадку, витрати на організацію збору підписів перевищують встановлений законом передвиборний бюджет кандидата в президенти. Але ж це ще навіть не передвиборна кампанія, а лише підготовка до неї!
Головна стаття розходів
Головне фінансове навантаження лягає, як правило, на рекламу в телевізійних ЗМІ, газетах, FM-станціях і наочну агітацію (бігборди, листівки, плакати). Це вже багатомільйонні рахунки. Одразу хочеться зауважити: витрати кандидата в цій сфері дорожчають на 30 - 50 відсотків у порівнянні з реальними розцінками. Проконтролювати “танення” грошових потоків представляється для кандидата неможливим. У нього немає іншого вибору, крім змиритися з цим. Зрештою, шанс стати президентом трапляється раз у п’ять років, - щось на зразок “зараз або ніколи”.
А способів існує багато. В цій царині існує досить багато “експертів”, котрі знають свою справу. Вони складають для кандидата рекламний бюджет так, де неможливо перевірити реальні ціни на саму дорогу телевізійну рекламу, а також на макети бігбордів, роботу фотографів і дизайнерів, піар, друк листівок, організацію поїздок лідера в регіони та інше.
Варіантів обманути кандидатів безліч. Пам’ятаю, на виборах 1999 року одного претендента переконали купити 30 машин для регіональних виборчих штабів. Причому, як виявилося, їхні співробітники могли їздити лише на автомобілях марки Rover. Напевно, на інших транспортних засобах їх просто закачувало.
Або такий приклад. Показ телевізійного ролика у прайм-тайм на одному з центральних каналів обходиться (залежно від тривалості) від $1500 до $3000. Але в період виборів розцінки майже подвоюються. Причому буквально на рівному місці. Який вихід? Кандидату була обіцяна повноцінна телевізійна реклама, але ж треба й "експертам" заробити. Тоді, за допомогою юристів, виникла така технологія: укладається договір на показ одного рекламного ролика в прайм-тайм. У документі зазначено: якщо буде порушений час показу, телекомпанія зобов’язується безплатно прокрутити цей же сюжет 15 і більш разів. Потім, за взаємною домовленістю сторін, угода свідомо порушується, і замовник, офіційно заплативши за один ролик, може прокручувати його разів 15 і більше. Природно, за гроші, які ніде не фіксуються.
Але це, так би мовити, пряма реклама. Однак є ще ціла система замовних матеріалів. Припустимо, кандидат проводить прес-конференцію. Його PR-менеджери домовляються про показ сюжету у випуску новин. У передвиборчому штабі вони кажуть, що це коштує $5000. Потім частину цих грошей вони ділять із телевізійниками. Потім випливає ще один “грошовий переділ” уже на рівні керівництва каналу. В результаті до 50 % суми “зникає”. У друкованих засобах масової інформації розцінки скромніші, ніж на TV. Але й у цій сфері діють аналогічні принципи розподілу грошей. Замовні матеріали формально не потрапляють до категорії офіційної реклами, але по суті саме такими вони і є.
Згаданий характер розподілу грошових потоків призводить до появи цілої індустрії політичних посередників. Хто ближче стоїть до джерел фінансування, той більше й має. Тому у виборчих штабах зажили популярності місця скарбників і відповідальних за проведення PR-роботи.
Найкраще почувають себе ті кандидати, в розпорядженні яких уже є засоби масової інформації. До речі, практично всі провідні телеканали України (“1+1”, “Інтер”, ICTV, “Новий канал”, СТБ) вже давно приватизовані. Щодо державних каналів, то вони будуть тримати фокус на теперішній владі. “Наша Україна” так і не змогла створити свій медіа-холдинг і тому робить ставку лише на харизму свого лідера. Ця тактика, з огляду на агресивну націленість конкурентів Віктора Ющенка, для нього дуже небезпечна. Вони готові викласти значні гроші - сотні мільйонів - за те, щоб він не став президентом.
До речі, конституційну реформу, про яку стільки написано за останні роки, почали з дуже тривіальною метою: оптимізувати витрати на проведення електоральної кампанії. Тільки уявіть собі - у 2004 році необхідно викласти гігантські кошти для нейтралізації Віктора Ющенка, а вже через два роки (2006) - знову витрачай кругленькі суми на участь у парламентських виборах. Тому й з’явилася пропозиція обирати президента за допомогою Верховної Ради. Так буде дешевше...