She stepped into the office, smartly dressed, looking her lean sun-tanned cheerful best. “Back from the Crimea, aren’t you? Must be still warm there.” Zinayida raised her eyebrows, surprised. It transpired that she had just returned from Italy to visit her mother and son. The only reason she dropped in at the office was because she wanted to see her colleagues. Now she had a job in Rimini, looking after an old Italian woman. And we thought that Zinayida, our accountant, had been transferred to a branch office! We hadn’t seen her for how long? A year, a year and a half? “I’ve spent three years in Italy,” she told us...

It is thus, in the hustles and bustles of daily life, we fail to notice how some of our colleagues disappear, or how many fellow Ukrainians leave this country to find jobs and a better living abroad.

How many such migrant Ukrainian workers are there? Experts during numerous employment and social policy roundtables mention anything between 2 and 7 million. Ukrainian Ombudswoman Nina Korpachova has similar statistics, although some media have mentioned 9 million.

So the exact number of Ukrainian migrant workers remains unknown; there are no verified statistics, only tentative estimates resulting from polls and records of deserted households. Such records are generated and kept by the Derzhkomstat State Statistics Committee and the National Academy’s Institute for Social Studies.

Sociologists, however, note that most of those seven million migrant workers only have temporary monthly employment, and that permanent employment is the privilege of between 2 and 3 million. Nina Korpachova’s records indicate a million Ukrainians having permanent employment in Russia, with more than three million seasonal workers.

By the way, NA ISS’s leading expert Iryna Prybytkova bitterly noted in a labour migration seminar’s lobby discussion that social politicians and certain public figures were fond of hyperbolising the problem: “We say it’s between 2 and 7 million, but all they hear is 7 million.”

Be that as it may, migrant workers make up about one-third of the Ukrainian able-bodied population, regardless of how long they have spent looking for and getting jobs outside their home country.

Is this good or bad?

Today’s stereotype attitude reads: Very bad, as this is proof of how miserably people live in Ukraine.

There is another attitude, voiced by Valery Heiets, a noted Ukrainian economist who came up with a very interesting explanation of why Poland, unlike Ukraine, had so quickly adjusted to the free market realities, where small business had become a major force that had proved capable of pulling the Polish economy out of regression. Here its suggests that it’s because 12 out of 18 million able-bodied Poles had taken and passed a course of training in capitalism as migrant workers in Western Europe. In fact, in many cases they had saved enough to start up a small business.

Why should things that have proved to be good for Poland be regarded as bad for Ukraine? Perhaps we should look at the migrant workers from a different angle?

Expert opinions summed up in a recent edition of Trudova Mihratsiya v SNH (Labour Migration in the CIS Countries) states that such migrant workers earn a total of some $400 million every month - and that most of this money is sent back to Ukraine!

For comparison, Western loans, subject to so much debate, have amounted to $250-300 m a year, and with interest bagage.

So they are not miserable migrant workers. They deserve a medal, considering what they earn and the resultant steady funds into the Ukrainian economy. And how do Ukrainian migrant workers spend their hard-earned dollars?

They pay for their children’s tuition at prestigious schools and colleges, which means investing in the development of Ukrainian education.

They pay for homes for themselves and their children - which explains the current impetus to the national housing pool.

They pay for medical services, meaning investments in the medical sphere, raising physicians’ living standard.

Most importantly, migrant workers earn money to keep their families in Ukraine, thus helping the government to carry out its programme aimed at overcoming poverty and adding to national well-being.

Last but not least, migrant workers’ foreign earnings add to Ukraine’s national currency reserves. Unlike creditors in the West, they demand nothing in return. By the way, countries such as Spain and the Philippines collate official statistics which show precisely how much their national budgets gain from migrant workers’ earnings.

Ukraine and the powers that be seem justly proud of what our athletes have accomplished, especially as their attainments add to Ukraine’s international image. It is also true, however, that Ukrainian migrant workers are adding to this image. Families in Italy know only too well that Ukrainian women make fantastic sitters for elders. Ukrainian workers and engineers are always welcome at prestigious construction companies in the Czech Republic, Israel, and Russia. Ukrainian sailors often find themselves involved in various kinds of maritime legal controversies, but the fact remains - albeit little known to the general public - that these sailors are valued by a number of shipping companies for their discipline and perseverance.

Ombudswoman Nina Korpachova argues that the rights of the Ukrainian migrant workers are left totally unprotected: “We must sign the UN Convention on the Protection of the Rights of all Migrant Workers and Members of their Families. I have raised the matter with the cabinet many times, but to no avail so far.”

It is also true that the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine has been increasingly active in protecting migrant workers’ rights. “It seems as though we have finally rid ourselves of that migrant worker’s inferiority complex - I mean the fact that our people work and earn a living abroad, even if illegally,” was what this author heard from a Ukrainian diplomat in a European country several months ago.

What kind of living can these migrant workers earn? We all know that these people are invariably paid less than locals, especially if working without proper legal authorisations

National Security and Defence, read:

* 37.1% migrant workers spend practically all they earn on food;

* 5.6% cannot save money without denying themselves good food and clothes;

* 1.1% are well-off.

Sociologists, however, point to the significant fact that, although most migrant worker respondents complain about hardships and limited revenues, they can afford expensive clothes more often than people employed in Ukraine. They can actually buy fashionable clothes twice as often. Also, whereas a mere 4.2% Ukrainians have PCs, 11% of migrant workers do; 18.5 and 33.2% have video and audio equipment, respectively.

Migrant workers obviously have a different view of well-being and living standard than those staying in Ukraine. Polls made at different periods also show that Ukrainians with an employment experience in other countries treat their children in a considerably better way; that they know how to make the most of their leisure, and that these people are far less prone to family conflicts.

In a word, Ukrainian migrant workers are not as miserable as is so often portrayed by some politicians; they are energetic and cultured individuals who have learned to appreciate the joys of life more than others and who want to live in a more social manner.

These people have taken their destinies in their own hands, without waiting for any help from their own or other governments.

The Ukrainian mentality is such that we have a special affinity for suffering fellow humans. Few other countries perhaps have as many memorials dedicated to some or other victims as we do. Maybe this explains why our migrant workers are regarded by many as victims of poverty, chaos, and crumbling economy...

Untrue. They are not victims, they are offering us a way to make Ukraine market-economy-wise.

Bона зазирнула в кабінет - стильна, схудла, засмагла, весела. - О, ти з Криму? Там ще тепло? Зіна у відповідь здивовано підвела брови. Виявляється, вона приїхала з Італії - провідати маму й сина. До колишнього офісу зайшла, бо “скучила за своїми”... Доглядає там, у Ріміні, якусь стареньку. А ми собі думали, що бухгалтера Зіну перевели до одного з філіалів! Почали згадувати - скільки ж не бачилися - рік, півтора? - Та я вже три роки живу в Італії, - мовила Зінаїда Максимівна...

Oтак у круговерті життя ми не помічаємо ні куди діваються колеги, ні того факту, що сьогодні дуже багато наших співгромадян живуть і заробляють гроші поза межами Батьківщини. А власне - скільки їх, таких от “закордонних” українців? На численних круглих столах з питань трудової зайнятості та соціальної політики фахівці називають таку цифру - від 2 до 7 мільйонів. Аналогічними даними оперує і омбудсмен Ніна Карпачова. А недавно в деяких ділових виданнях називали навіть цифру - 9 мільйонів.

Втім точної статистики щодо кількості українців, які працюють за кордоном, не існує. А правильніше сказати - немає жодної статистики з цього питання. Є лише орієнтовні дані, отримані шляхом соціологічних досліджень та обстежень домогосподарств. Такі дослідження в Україні проводять Держкомстат та Інститут соціології НАНУ.

Однак соціологи зауважують, що більшість з тих семи мільйонів працює за кордоном тимчасово і недовго - місяць, два чи три. А постійно - не більше 2-3 мільйонів. За даними Ніни Карпачової, в Російській Федерації, наприклад, постійно трудиться мільйон українських громадян, а сезонно - понад три мільйони.

До речі: в кулуарах одного з семінарів на тему трудової міграції ведучий спеціаліст Інституту соціології НАНУ Ірина Прибиткова із прикрістю зауважила, що соціальні політики та деякі громадські діячі люблять гіперболізувати проблему: “Ми кажемо: від двох до семи мільйонів, а вони чують лише цифру сім”.

Втім, як не суди, а виходить, що приблизно третина працездатного населення нашої країни має досвід “заробітчанства”, хай і короткочасний.

Добре це чи погано?

“Погано, дуже погано, це - свідчення того, як бідно та гірко живуть наші люди у себе вдома” - ось сьогоднішній стереотип ставлення до трудової міграції. Але!

Якось із вуст відомого українського економіста Валерія Геєця довелось почути дуже цікаве обгрунтування причин того, чому Польща, на відміну од України, так швидко вписалася в ринково-капіталістичні реалії і чому там малий бізнес став “локомотивом, що витяг економіку”. А тому, зазначав Валерій Михайлович, що 12 із 18 мільйонів працездатних поляків пройшли школу капіталізму, працюючи в країнах Західної Європи. Де, до речі, ще й накопичили стартовий капітал для того самого свого малого бізнесу.

Чому ж те, що для поляків гарно, для нас мусить бути поганим? Може, й нам варто подивитися на трудових мігрантів трохи з іншої точки зору?

За оцінками експертів, викладеними в недавно виданій монографії “Трудова міграція в СНГ”, сукупний заробіток наших українців, які працюють за кордоном, становить близько 400 мільйонів доларів щомісячно. І основна частина цієї суми повертається в Україну!

Для порівняння варто нагадати суми західних кредитів, навколо яких свого часу точилося немало суперечок. А суми ті становили 250-300 мільйонів доларів на рік. Ще й під проценти!

От вам і нещасні раби-заробітчани! Їм пора вже пам’ятник ставити за постійні й величезні інвестиції в економіку своєї країни! А на що витрачають наші люди свої зарубіжні долари?

На те, щоб вивчити дітей у престижних вузах або школах - значить, це інвестиції в розвиток української освіти.

На власну квартиру для себе чи для дітей - а ви думали, за рахунок чого так піднявся наш житлово-будівельний комплекс?

На лікування - знову ж таки це фінансові вливання і в сферу медицини, і в поліпшення життєвого добробуту лікарів.

А ще заробітчани годують свої сім’ї, які залишились в Україні, - і тим самим допомагають уряду реалізовувати програму подолання бідності та підвищення добробуту народу.

І крім усього цього - долари трудових мігрантів поповнюють валютні запаси країни. І на відміну від західних кредиторів нічогісінько не вимагають за це. До речі: в багатьох країнах, скажімо, в Іспанії чи Філіппінах, існує офіційна статистика - скільки грошей дали заробітки їхніх трудових мігрантів.

Наша держава та уряд вельми пишаються своїми спортсменами, які несуть у світ добру славу про Україну. Між тим, трудові мігранти теж працюють на імідж рідної країни. Італійські родини добре знають, що немає більш сердечних доглядальниць за старенькими людьми, ніж українки. В солідних будівельних компаніях Чехії, Ізраїлю чи Росії високо оцінюють майстерність українських робітників та інженерів. Ми часто чуємо про наших моряків, котрі потрапляють у якісь неприємності, але, на жаль, мало говориться про те, що судноплавні компанії багатьох країн цінують наших моряків за дисциплінованість і витримку.

Однак, зауважує омбудсмен Ніна Карпачова, права наших трудових мігрантів захищати нікому. “Ми маємо підписати конвенцію ООН щодо захисту прав людей, які виїхали на роботу за кордон. Я зверталася до уряду, але поки що підтримки не знайшла”. Втім і без цього в останні роки українське Міністерство закордонних справ все енергійніше відстоює права наших громадян, які перебувають за кордоном. “Здається, ми зрештою позбулися комплексу заробітчанської неповноцінності й припинили соромитися того, що наші люди працюють за кордоном, хай і нелегально”, — ось таку фразу почула я кілька місяців тому в одній із європейських країн від українського дипломата.

А який рівень життя можуть забезпечити нашим людям зарубіжні заробітки? Адже відомо, що мігрантам, а тим більше нелегальним, завжди дістається найменш оплачувана робота.

Ось яку картинку малюють дослідження, проведені Інститутом соціології НАНУ та Національним інститутом проблем міжнародної безпеки та оборони України:

37,1 % опитаних трудових мігрантів кажуть, що практично всі свої доходи витрачають на продукти харчування, заощаджуючи на всьому іншому.

5,6 % - зізналися, що можуть відкладати гроші, не відмовляючи собі ні в гарному харчуванні, ні в одязі.

1,1 % - кажуть, що живуть у повному достатку.

Але соціологи звернули увагу і на такий красномовний факт. При всьому тому, що більшість респондентів вважають свої заробітчанські доходи вельми обмеженими і скаржаться на життя, вони купують дорогі речі набагато частіше, ніж ті люди, що працюють в Україні. Скажімо, “зарубіжні” українці вдвічі частіше купують модний одяг. Або таке: якщо лише 4,2 % українців мають вдома комп’ютер, то серед заробітчан комп’ютеризованих - майже 11 %. Відео- та стереоапаратуру мають 33,2% проти 18,5%.

Очевидно, що в заробітчан трохи інший погляд на добробут і рівень життя, ніж у тих, хто не виїздить за кордон. Соціологічні дослідження різних років свідчать також про те, що українці, які працювали в інших країнах, набагато краще ставляться до своїх дітей, проводять з ними більше часу. Більш ефективно використовують вони і свій вільний час, в їхніх сім’ях набагато менше конфліктів.

Так що “закордонний” українець - це не нещасний бідолаха, яким люблять його малювати деякі політичні діячі, а енергійна, культурна людина, котра більше за інших цінує життя і прагне існувати більш осмислено.

Це люди, які взяли на себе відповідальність за свою долю. Які не чекають милості від держави - ні своєї, ні чужої.

Україна вірить сльозам. Ментальність така, що ми любимо страждальців. Мабуть, у жодній іншій країні немає такої кількості пам’ятників жертвам чогось чи когось. Може, тому трудових мігрантів багато людей сприймають жертвами - бідності, безладу, краху економіки...

О ні, вони не жертви, вони той локомотив, що вивозить жалісливу Україну в європейські люди.