If you visit a website and find a banner with Yulia Tymoshenko sporting a black eye, rest assured that it is another manifestation of information warfare. Hostilities in virtual space have been around for several years. It was thanks to the Internet that Mykola Melnychenko, the Ukrainian President’s ex-bodyguard made his scandal tapes internationally known. The electronic newspaper Ukrainska Pravda made its name likewise, still in the site hit lead, for politics and news.

Data-laundering

Efficiency, more precisely defined as the scope of data distribution and being able almost always to get away with inadequate information, combined with comparatively low expenses made the electronic media a popular weapon of political warfare. Should a Ukrainian newspaper carry a feature titled “Gay Conspiracy at the Transportation Ministry,” the Editors would be promptly sued for libel and for slander and possibly go bankrupt paying the legal costs - or at best it would be in a lot of trouble. Such an article on a website would be an altogether different story, owing to a clever time-tested rap-beating technique.

Usually, the following data-laundering model is applied: a site is registered with a ru-domain (i.e., one in Russia) to accommodate such gay information, complete with rather revealing photos. After that one of the Ukrainian electronic media, in our case one under the eloquent title Provocation, carries this material with due reference to the ru. website. Formally it is then not to be held legally answerable, it being from a quoted public source. That is all. There follows an information explosion.

There is an even simpler ‘info’ laundering method. Russia has for a number of years run a site known as kompromat.ru, specialising in precisely such information services. In return for a moderate fee, it will display any kind of file that can be borrowed from by Ukrainian electronic media.

The above two methods are more often used in organising information scandals, but there are more subtle techniques for spreading hot political stories. Once the front page of rather popular Ukrainian site was falsified. It was displayed at a different Internet address, whereupon a great many banners appeared. On entering them, users found themselves on “twin sites.” Quite elegant and effective, considering that the counterfeit electronic page was visited by over 10,000 persons, a very sizeable audience by Internet standards, and for which practically no one can be held responsible for - at least, to date all attempts to sue such Internet provocateurs have failed.

Quality, not Quantity

Such schemes are mainly aimed at legalising negative information about noted politicians. Another question is how effective such schemes are. Electronic periodicals have audiences several times smaller than other media, but it is one of those cases when quantity matters, not quality. Practically, the whole Ukrainian political elite has become an avid reader of such electronic editions after the Tapegate [i.e., the Melnychenko cassette scandal]. This does not mean, of course, that Viktor Medvedchuk or Viktor Yushchenko spend hours visiting numerous political websites. This task is assigned to their aides, but towards the end of every working day a large stack of printouts is placed on their desks. That way a virtual product turns into a material one. What matters to these politicians is not the possibility of a given material having been read by twenty other individuals at the most, but the fact that this information is accessible to all visiting the Internet. And so they respond to such electronic publications very emotionally. Viktor Yushchenko, for example, addressed a lengthy statement to versii.com, refuting one of their articles. The editor was delighted to carry the OU leader’s statement, for such exchanges can only boost the electronic edition’s ratings.

Therefore, it is perfectly safe to assume that electronic media, owing to their target-oriented audiences, exert an influence on Ukrainian politicians. In addition to ranking bureaucrats, SBU secret police officers, and people at the Presidential Administration, such websites are regularly visited by journalists looking for new themes. After acquainting themselves with compromising information, they proceed to pose uncomfortable questions to politicians. The latter have to respond and in the end such information finds its way into newspapers and onto TV programmes. In a recent example, kompromat.ru published a transcript of a telephone conversation between the owner of a Ukrainian opposition TV channel and the man responsible for the editorial policy. The site also carried an audio file as evidence of that rather straightforward conversation. The television magnate cynically lectured on how information should be presented. Relying on that information, the site, controlled by the United Social Democrats, released a series of articles on the freedom of expression in the opposition media. The topic was subsequently “legalised” as it was picked up by the printed media. From what this author knows, the above information project served to demoralise the TV channel’s editorial board for a while and caused a scandal. Electronic periodicals can thus serve as effective information-killers. There is at least one Ukrainian MP known to have suffered a heart attack after visiting a website.

Future-oriented News

Basic techniques of handling explosive information on the Internet were tested during the parliamentary elections in 2002. A true virtual boom began before the presidential campaign. Political sites literally jammed the domains marked .ua.

Most of these are part and parcel of Ukraine’s financial-political holdings and are assigned specific ideological missions. The United Social Democrats operate the most powerful Internet capacities (e.g., Podrobnosti.ua; Obozrevateli.com.ua, Temnik.com.ua; Aznews.narod.ru) and the Donetsk group (ForUm; Provokator.com.ua; ProUa; Saloon.kiev.ua). These are corporate information systems waging a co-ordinated policy, criticising some, praising other politicians, and battling still others. Having several Internet-carriers allows one to play sophisticated information games. Some of these corporate sites specialise in openly hunting down Viktor Yushchenko (e.g., Temnik.com.ua), others pose as objective information projects, yet always placing the right kind of emphasis (Podrobnosti.ua), still others are into zombification.

In fact, the latter deserves special notice. There is a website with the eloquent title “Tomorrow News Agency” registered with a ru-domain. It is said to have been developed, among others, by a noted Russian political technologist - we do not know if it is really. What we know is that its authors applied a rather interesting data presentation technology: news in brief with a heavy ideological payload - e.g., about an opposition leader suffering a grave disease, plans to stage a coup in the city administration, an anti-Semitic conspiracy... And there is always a ratio of one disinformation per two features with authentic data, so one is left wondering about which one is true. In addition, all such news are future-oriented. In other words, they are about events likely to occur in a couple of days. It is obviously an attempt to program a conflict situation. An interesting information technology never before practised in Ukraine.

As it is, the Internet holdings are getting actively prepared for the 2004 election campaign, polishing their skills, sometimes at each other’s expense. Hostilities between the United Social Democratic and Donetsk websites have become standard practice, the more so that the two groups are inveterate rivals in actual life. And so things happening on the Internet are very close to reality. The second virtual war (the first one was spurred by the cassette scandal) is likely to break out towards the summer of 2004. It will be waged without observing any rules and restrictions; it will be very dynamic (with processed data appearing on a given site minutes after receiving the initial information), and aggressive (as there are highly professional journalists currently involved with the Internet), aimed at destroying the enemy on the information battlefield.

Якщо ви зайдете в iнтернет-простір і побачите там банер (форма електронної реклами), на якому зображена Юлія Тимошенко з акуратним синцем під правим оком, то знайте - це один із проявів інформаційної війни. “Бойові дії” у віртуальному просторі ведуться не один рік. Завдяки iнтернету поширилися записи екс-бодігарда президента Миколи Мельниченка, зроблені в кабінеті глави держави. На хвилі “тейпгейту” розкрутився сайт “Українська правда”, що й досі лідирує за кількістю відвідувань у номінації “Політика. Новини”.

Як “відмити” інформацію

Такі якості, як оперативність, точно регульована сфера поширення інформації, майже повна відсутність відповідальності за опублікування недостовірних даних і відносно низький рівень фінансових витрат, перетворили iнтернет-ЗМІ на популярний інструмент політичної боротьби. Якщо в якій-небудь українській газеті вийде стаття під назвою “Змова блакитних (геїв) у міністерстві транспорту”, будьте певні - видання розориться на виплаті судових позовів. Або, як мінімум, матиме великі неприємності. Інша справа - стаття, розміщена в iнтернеті. Тут існує налагоджена схема - як уникати відповідальності.

Зазвичай використовується така модель “відмивання інформації”: у доменній зоні “RU” (Росія) реєструється сайт, на якому розміщують “блакитний компромат”. Причому навіть з фотографіями дуже відвертого змісту. Потім один з українських ЗМІ, в даному випадку iнтернет-видання з характерною назвою “Провокація”, передруковує матеріал з посиланням на “першоджерело”. Формально видання не несе відповідальності за зміст передрукованого матеріалу. Просто бореться за “свободу слова”. От і все. Далі - “інформаційний вибух”.

Існує ще простіший спосіб “відмивання компромату”. В Росії вже не перший рік існує сайт “Компромат.RU”. Його творці спеціалізуються на наданні подібних інформаційних послуг. За досить помірну грошову винагороду хлопці вивішують будь-яке досьє, котре потім передруковують українські iнтернет-ЗМІ.

Це два найбільш розповсюджені варіанти організації інформаційних скандалів. Існують і більш витончені способи поширення “гарячих” політичних новин. Наприклад, був зафіксований випадок фальсифікації головної сторінки відомого українського сайту. Сторінку вивісили в інтернеті під іншою електронною адресою, а потім викинули в мережу гігантську кількість банерів. Користувач “клює” на них і потрапляє на сайт-двійник. Елегантно і дуже ефективно, оскільки підроблену електронну сторінку відвідало понад 10000 осіб. За інтернетівськими мірками, це дуже велика аудиторія. І притягти до відповідальності “фальшивомонетників” практично неможливо. Принаймні, всі спроби покарати iнтернет-провокаторів за допомогою судових позовів закінчувалися безрезультатно.

Не кількістю, а якістю

Легалізація негативної інформації щодо відомих політиків - головна мета даних акцій. Наступне запитання: наскільки ці акції ефективні? Аудиторія iнтернет-ЗМІ на кілька порядків нижче, ніж в інших засобах масової інформації. Але це саме той випадок, коли справа не в кількості, а в якості. Практично вся політична еліта України після “тэйпгейту” активно читає iнтернет-видання. Це не означає, наприклад, що Віктор Медведчук або Віктор Ющенко годинами висять в iнтернеті, аналізуючи зміст численних політичних сайтів. Таку роботу за них виконують помічники. В результаті на кінець дня на стіл політиків лягає важкий стос роздруківок статей, опублікованих у інтернет-ЗМІ. Віртуальний продукт стає матеріальним. Вони не звертають уваги на те, що матеріал з компроматом прочитали від сили двадцять осіб. Для цих політиків важливо, що з даною інформацією можуть ознайомитися всі бажаючі. Тому й реакція на інтернет-публікації буває дуже й дуже бурхливою. Наприклад, Віктор Ющенко не полінувався написати у видання “Версії.com” велику заяву, в якій спростовує одну із статей цього сайту. Редактор інтернет-проекту з величезним задоволенням опублікував цей опус лідера “Нашої України”, оскільки такі матеріали сприяють зростанню популярності сайту.

Тому буде цілком коректно стверджувати, що завдяки наявності цільової аудиторії віртуальні ЗМІ впливають на поведінку українських політиків. Крім держчиновників, співробітників СБУ, адміністрації президента, сайти активно продивляються журналісти, котрі постійно вишукують нові теми. Начитавшись компромату, вони починають ставити неприємні запитання політикам. Ті змушені на них реагувати, і в результаті інформація все одно “просочується” у газети й телебачення. Наведемо такий приклад: на вже згаданому сайті “Компромат.Ру” з’явилася розшифровка запису телефонної розмови одного з власників українського опозиційного телеканалу з людиною, котра відповідає за редакційну політику. Будь-хто міг “скачати” аудіофайл із записом цієї дуже відвертої бесіди. Телемагнат досить цинічно повчав, як слід подавати інформацію. На основі згаданої розмови сайт, який контролюють об’єднані соціал-демократи, випустив серію статей про свободу слова в опозиційних ЗМІ. Потім дана тема була легалізована і в друкованих виданнях.

Наскільки мені відомо, згадана інформаційна акція на певний час деморалізувала обстановку в редакції телеканалу і стала причиною скандалу. Тому інтернет-ЗМІ справді можуть ефективно виконувати роль “інформаційних кілерів”. Принаймні, вже один народний депутат одержав інфаркт після того, як прочитав матеріали, вивішені на одному із сайтів.

Новини з прицілом на майбутнє

Під час парламентських виборів 2002 року були випробувані основні технології роботи з вибухонебезпечною інформацією в інтернеті. Перед президентськими виборами почався справжній віртуальний бум. У 2003 році на інтернет-простірі, позначеному абревіатурою “UA”, з’явилася безліч політичних сайтів.

Більшість із них є складовою фінансово-політичних “холдингів”, які існують в Україні та виконують конкретні ідеологічні завдання. Найпотужніші інтернет-угруповання - в об’єднаних соціал-демократів (“Podrobnosti.ua”, “Obozrevatel.com.ua”, Temnik.com.ua”, “Aznews.narod.ru”) та донецьких (“ForUm”, “ProUa”, “Provokator.com.ua”, “Saloon.kiev.ua”). Ці корпоративні інформаційні системи погоджують свої дії: критикують одних політиків, хвалять інших, воюють проти третіх. Коли є кілька інтернет-носіїв, то вже можна вести складні інформаційні ігри. Одні сайти холдингу спеціалізуються на відвертому “паплюженні” Віктора Ющенка (“Temnik.com.ua”), інші позиціонують себе як об’єктивні інформаційні проекти, але дуже точно розставляють потрібні акценти (“Podrobnosti.ua”), треті займаються “зомбуванням”.

До речі, останній різновид інтернет-діяльності заслуговує на особливу увагу. Маю на увазі сайт із багатообіцяючою назвою “Агентство завтрашніх новин”, котре зареєстроване в доменній зоні RU. Подейкують, що до його розробки причетний один відомий російський політтехнолог. Але так це чи ні - ми не знаємо. Хоч відомо, що автори використовували дуже цікаву технологію подачі інформації: короткі новини, які несуть потужне ідеологічне навантаження. Наприклад, про важку хворобу одного з лідерів опозиції, плани здійснити переворот у керівництві міста Києва, антисемітську змову і так далі. Чітко додержується співвідношення: на одну явну дезінформацію - два правдиві повідомлення. От тільки довідатися, що відповідає істині, досить важко. Крім того, новини, як правило, подаються з прицілом на майбутнє. Подія ще не відбулася, можливо, відбудеться через кілька днів. В наявності - спроба заздалегідь запрограмувати конфлікт. Згадана інформаційна технологія раніше не зустрічалася в Україні.

Поки що інтернет-холдинги активно готуються до виборчої кампанії-2004, відточують свою “майстерність”. Війна між сайтами есдеків і донецьких - звичайне явище, оскільки в реальному житті ці угруповання є непримиренними суперниками. В інтернеті все, як у житті. Ближче до літа 2004-го може початися друга віртуальна війна (перша - “касетний скандал”). Без правил і обмежень. Війна дуже динамічна (від вихідної інформації до появи на сайті обробленого матеріалу минають лічені хвилини), агресивна (сьогодні в Інтернеті працюють добре підготовлені журналісти), спрямована на інформаційне знищення противника.