I wanted to get to know Uzhgorod better than just a casual visitor. I wanted to get the feel of the place. When I ventured out for a walk on a crispy cold morning, I took along with me a plastic cup of steaming, very strong black coffee. I chose the promenade along the waterfront for my first walk. The layer of thin ice on the ground in many places made walking a somewhat hazardous exercise, but I walked bravely on, sipping my coffee and enjoying the touch of cold air on my cheeks. It was a leisurely stroll, a far cry from my usual rushing around in Kyiv. The walk, the coffee and the crispy air put me in a buoyant mood. Holding firmly on to the plastic cup as I crossed the slippery places, I kept looking around and taking in what I saw. I was thinking that walking has a great advantage over travelling in a car if you want to really get the feel of things around you.

A GATEWAY TO EUROPE

A friend of mine who lives in Uzhgorod (she is a fourth-generation Uzhgorodian) says that Zakarpattya (the Trancarpathian region of Ukraine) used to be for Ukraine what the Baltic republics used to be for the Soviet Union - “a bit of Europe behind the Iron Curtain.” Her father told her that he had started school when Zakarpattya was under the Czechs and later it came over to the Hungarians, and he did not find anything extraordinary about that.

In her student days, she was considered to be “progressive” and was respected as a person who kept abreast of the latest fads in fashion. Being from Uzhgorod, she could watch foreign TV broadcasts at home picking up fresh political and fashionable ideas.

In Soviet times, people who came to Zakarpattya for the first time were very surprised to see signs in Hungarian - a foreign language in the land of the Soviets! They were equally surprised to discover that the local people were fluent in several languages - Ukrainian, Hungarian, Slovak and Czech.

These days, when many Ukrainians travel to distant lands as tourists, Zakarpattya does not look as “foreign” as it used to. However I still found many things in Uzhgorod which struck me, a visitor from Kyiv, as somewhat strange or “different.” As I negotiated a large puddle in the central street of Uzhgorod, I could not help cursing the city authorities for their negligence, but the locals did not seem to mind the inconvenience at all. They did not react in any manner, visible or audible, when they slipped on the icy pavements and had to do some acrobatics to keep their balance. In the coffee shops I did not hear people talking about politics as we Kyivites do. The locals seemed to be very friendly and they struck up a conversation with you much easier than people back in Kyiv. When they learn that you are a stranger, they immediately inform you that the geographical centre of Europe is situated in Takhovsky Raion of Zakarpattya which, incidentally borders on four states - Slovakia, Hungary, Poland and Romania and the border with Slovakia runs very close to the city limits of Uzhgorod. The distance from Zakarpattya to ten European capitals is shorter than to Kyiv, the capital of Ukraine.

The locals proudly call their city “a gateway to Europe” but agreed that it would be more fitting if “the European gate” could be kept in good repair, no rubbish in the streets, peeling paint on the house facades or overgrown backyards (that once used to be cozy and pleasant to sit in). However the locals will also tell you that things are definitely improving - they enjoy the boon of the steady hot water supply (in the past six years they hardly had any hot water in their apartments) and the heating in their homes is on most of the cold period. They may also mention that the earliest strawberries are picked in Zakarpattya ahead of the Crimea although it is situated much further to the south and they claim the paradisiacal blossoms of the cherry trees in Zakarpattya are more beautiful than anywhere else.

WE SHOULD BE SELF RELIANT

This is what the people of Zakarpattya said after the Soviet Union collapsed, while at the same time the rest of Ukraine tended to look around for someone to blame. But the more pragmatic people of Zakarpattya were more interested in finding an answer to the question, ‘What should be done?’ Many began traveling abroad, carrying bags and suitcases filled with goods they hoped to sell. In many cases, these goods were taken across borders illegally.

“Many smuggled cigarettes hidden under their clothes, to sell in Hungary; vodka was smuggled across the border in such things as hot water bottles and once there was put back into bottles and ingeniously sealed”, says Lyubov Suprun, a small-time private trader, who adds, “There was hardly a single family in Zakarpattya that did not get involved in this sort of trade.”

The people of Zakarpattya found various ways to tide them over during the most difficult times. The Hungarian forint was used in monetary transactions as well as the US$ and Ukrainian currency. However it was well understood that smuggling was not the long term solution for the local economy and that something had to be done urgently to radically improve the situation. The close proximity of the EU border is an important factor and several strategic moves were made to give the local economy a real boost; a simplified system of taxation, new customs and tariff procedures plus the creation of a more attractive investment climate were among them.

Another proposal was to create a Zakarpattya Free Economic Zone. There were some convincing arguments to support this; the unique railway infrastructure with two gauges, the narrower European and the wider Ukrainian and trans-continential oil and gas pipe lines cross the area. However the decrees, On a Special Economic Zone called Zakarpattya, and On a Special Programme of Investment Activity in Zakarpattya Oblast were not signed by President Kuchma until late 1998 after a severe flood hit the area (floods are a regular occurrence in Zakarpattya). It took the Ukrainian parliament a further three years to pass the decrees into law. An international river port on the Tissa River with an access to the Danube is planned to be built within the framework of the free economic zone.

WITHOUT HIGH TECHNOLOGY

In order to assist potential investors to assess the Zakarpattya market, the Main Foreign Relations and Investment Policies Board has published a book, Seven Steps to Success in Zakarpattya, which contains a wealth of information for anyone considering investment into Zakarpattya. It has recently been announced that about $310 million will be invested into the realization of projects in the Zakarpattya Free Economic Zone of which $58 million has already been invested with 1636 new jobs being created. The Free Economic Zone now accounts for 18 percent of the Zakarpattya Oblast industrial production.

Several major international companies have shown a strong interest in cooperation. The Volkswagen Gruppe is involved in the investment project Eurocar; the Japanese Yadzaki Corporation is planning the production of car components and the Flextronics Corporation is to build a new factory estimated to cost $25 million to name just a few.

According to Viktor Pohorelov, mayor of Uzhgorod, “an investment breakthrough” has taken place. A factory, Hroklyn-Karapty, that manufacturers car seat components, was built very quickly and created hundreds of new jobs.

Unfortunately big factories that used to work for the military-industrial complex, have failed to attract new investors. In spite of the fact that investments have played a positive role, the Free Economic Zone is not being expanded and no new free economic zones have been created. Skeptics say that investors have come to Zakarpattya from other countries of Europe in search of cheap labour. Workers in EU countries will not work for about a hundred and thirty dollars a month, whereas in Zakarpattya it is considered to be a good wage.

The sociologist Fedor Shandor says that high technologies have not been introduced and practically nothing that is produced in Zakarpattya requires special skills and a considerable part of the production processes are hazardous to health. Foreign companies that are involved in harvesting timber, cut the best species of trees and the consumer goods produced in Zakarpattya are mostly exported.

However, I would not like to finish this article on such a pessimistic note. The inhabitants of Uzhgorod are optimistic with a philosophical attitude to life. They would not support my pessimism. They believe things will improve, sooner or later, and that their cherry trees will blossom come spring, no matter what.

Щоб відчути себе справжньою жителькою Ужгорода, я затисла в руці маленький пластиковий стаканчик з найміцнішою кавою і відправилася на прогулянку по набережній. Хоча ноги сковзали по нечищеному тротуару, легкий морозець пощипував щоки, кожний ковток гарячого напою народжував у душі безпричинну радість і вселяв незвичайну легкість. Оберігаючи тендітний стаканчик, який так і норовив вислизнути з пальців, я змінила київський біг підтюпцем на статечний крок, і те, що раніше проносилося повз увагу, раптом стало опукло чітким.

ВОРОТА В ЄВРОПУ

Моя подруга - корінна ужгородка в четвертому поколінні - переконана: Закарпаття для України завжди було тим, чим була свого часу Прибалтика для Радянського Союзу. Тобто - узаконеним шматочком Європи, відрізаним залізною завісою. В університеті подруга вважалася людиною “просунутою” і щодо політики, і щодо моди. Ще б пак! Мало хто з нас дивився по телевізору передачі з-за кордону і міг одержувати інформацію про європейську моду з перших рук. А її батько, як про справу зовсім звичайну, розповідав, що ходив у початкову школу спочатку при чехах, а потім при угорцях.

Того, хто потрапляв на Закарпаття вперше, приголомшували вивіски угорською мовою (мовою чужої держави) і місцеві жителі-поліглоти, які спокійно спілкувалися кількома мовами - українською, угорською, словацькою, чеською. Нині, коли навіть віддалені острови для українців не в дивину, Закарпаття, як і раніше, не втратило уміння дивувати своєю несхожістю з іншими регіонами країни. Коли я, чортихаючись, пробиралася через величезну калюжу в самому центрі Ужгорода, мої “товариші по нещастю” переборювали перешкоду без єдиного докору на адресу мера (ау, кияни!), ставилися до обледенілого тротуару по-філософськи. І в жодній кав’ярні мені не довелося почути розмов про політику.

В бесіди з незнайомими людьми ужгородці вступають з разючою готовністю. Побачивши, що ви приїжджий, одразу повідомлять: географічний центр Європи знаходиться саме на Закарпатті (Рахівский район). Що до столиць десяти європейських держав закарпатцям добиратися ближче, ніж до рідного Києва, що граничать вони з чотирма країнами (Словаччина, Угорщина, Польща і Румунія), а кордон із Словаччиною пролягає ледь не в межах міста.

Співрозмовники, звичайно, зі мною погоджувалися, що було б добре, якби “ворота в Європу” виглядали, як сама Європа, - без бруду на вулицях, без облуплених фасадів, без нині запущених, а колись таких симпатичних, подвір’ячок. Але зате - висували контраргументи - в них уже є гаряча вода, а її шість років практично не подавали, і опалення працює справно. Перша полуниця в Україні - не в Криму, а в них, і сакура навесні цвіте так, що почуваєш себе в раю.

СПОДІВАЙСЯ ТІЛЬКИ НА СЕБЕ

Саме таке гасло підняли на щит закарпатці, як тільки звалилася радянська імперія. Особливість їхньої ментальності проявилася в тому, що поки інші українці шукали відповідь на пекуче запитання “хто винний?”, тямущі жителі прикордоння відповідали на запитання “що робити?”. Вони жваво потяглися за рубіж, навантажені товаром, який проносили через митниці нелегально.

- Везли сигарети під одягом - вони в Угорщині мали попит, горілку перетягували в грілках, а потім розливали в пляшки і хитро закупорювали, - з усмішкою згадує приватний підприємець Любов Супрун. - Напевно, не було в Закарпатті жодної родини, якої б не торкнулася контрабанда.

Закарпатці вижили у найсмутніші часи: угорський форинт ходив тут поряд з українським купоном і американським доларом. Але всі розуміли - на контрабанді довго не протримаєшся. Потрібно змінювати ситуацію в економіці краю кардинально. І знову ж на допомогу прийшла географія: якщо до близькості кордонів додати спрощену систему оподатковування, митно-тарифні пільги, створити сприятливий інвестиційний клімат, то область може знайти “друге дихання”.

“Другим диханням” нині називається вільна економічна зона “Закарпаття”. Про її створення в краї заговорили ще на зорі незалежності, і першими в країні звернулися до уряду. Аргументи переконували: унікальна транспортна інфраструктура, дві залізничні колії - вузька європейська і широка вітчизняна, міжнародні нафто-, газо- і шляхопроводи. В перспективі - будівництво міжнародного річкового порту на Тисі з виходом на Дунай. Правда, Укази “Про вільну економічну зону “Закарпаття” і “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області” Президент України Л. Кучма підписав тільки в 98-му, після повені в області. А відповідні закони Верховна Рада прийняла в 2001 році.

БЕЗ ВИСОКИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Для того, щоб полегшити інвесторам шлях в економіку Закарпаття, Головне управління зовнішніх відносин та інвестиційної політики області випустило спеціальну книгу “7 кроків до успіху на Закарпатті”, в якій зібрана інформація, необхідна кожному, хто вкладає сюди свій капітал. Сьогодні можна говорити про те, що обсяги заявлених підприємствами інвестицій по реалізації проектів на території ВЕЗ “Закарпаття” - майже $310 мільйонів. Сума вже залучених інвестицій - понад $58 мільйонів. Створено 1636 робочих місць. На підприємствах ВЕЗ виготовляється 18% загального обсягу промислової продукції області.

У край прийшли всесвітньо відомі транснаціональні компанії: інвестиційний проект “Єврокар” - співробітництво з концерном “Фольксваген Груп”; японська корпорація “Ядзакі” реалізує проект по виробництву джгутів для автомобілів; транснаціональна корпорація “Флекстронікс” будує завод, його вартість $25 мільйонів. Список можна продовжувати.

У самому Ужгороді, за визнанням мера Віктора Погорєлова, теж відбувся справжній інвестиційний прорив. Наприклад, за лічені місяці побудоване підприємство “Гроклін-Карпати”, котре випускає чохли на сидіння для автомобілів. Створено сотні нових робочих місць. Але великі підприємства, що раніше працювали на військово-промисловий комплекс, так і лишилися незадіяними.

Досвід закарпатців у галузі інвестиційних рішень цікавий тим більше, що всі проекти закладалися без залучення державного капіталу. Однак нові спеціальні зони в країні не створюються, а існуючі не розширюються. Чому? Скептики вважають, що інвестори перекочували до нас із Східної Європи в пошуках дешевої робочої сили. У країнах, що входять до Євросоюзу, людей не влаштовує зарплата в $100 - $130, а для українців вона виявляється прийнятною. - На жаль, до нас не прийшли високі технології, - вважає соціолог Федір Шандор. - Усе, що виробляється в Закарпатті, не потребує особливої майстерності, а іноді й небезпечне для здоров’я. Іноземні фірми, які займаються переробкою лісу, вирубують кращі породи дерев, а підприємства легкої промисловості практично всю продукцію вивозять за рубіж.

Але мені б не хотілося закінчувати статтю на песимістичній ноті. Ужгородці- народ оптимістичний і філософський - мене б не зрозуміли. Бо вони вважають: усі неприємності коли-небудь минуть. А сакура зацвіте й наступної весни.

Версия для печати